Коли ми чи хтось поряд з нами хворіє, то готові на будь-які дії необхідні для одужання. Особливо, якщо хвороба смертельна. В давні часи і фактично до початку ХХ ст. лікарів, лікарень, аптек було обмаль і люди лікувались самі за допомогою трав або ж звертались до знахарів. Ця звичка залишилась в декого і сьогодні. А тому цей промисел не зникає навіть в еру УЗД, лазерних скальпелів та пересадки органів. А тому про знахарство на Тернопільщині детальніше розповість видання iternopolyanyn.com.
Про знахарів Тернопільщини
Як повідомляє дослідниця Оксана Гучко, народних «лікарів» ще називали «цілителями», «травниками», «знахарями», «костоправами», «мошами», «бабками», «кровопускачами», «зубоволоками», а інколи навіть «відьмами» чи «чарівниками». Так це чи ні, але на Тернопільщині є чимало місць, що мають відношення до людей, які володіли надприродними вміннями в медицині. Так є Лисі гори, Дівочі, Сабашиха (хутір біля с. Охримівці на Збаражчині), Відьомське джерело біля с. Стриганці Бережанського району. Також навіть сьогодні в селах та хуторах Тернопільщини живуть «потомственні» знахарі, костоправи, загалом люди, які лікують своїх сусідів, приїжджих з інших місць викачуванням яєць, наданням порад, кровопусканням, голодуванням, допомагають лікувати рак, безпліддя, вправляють кістки та роблять багато іншого. Цих людей поважають і бояться, адже їм прописують вміння впливати на людей не медичними засобами, а чимось надприроднім. Кажуть, що вони можуть і змінювати погоду, викликати неврожаї, градобої, хвороби тощо. Як би там не було, найчастіше знахарі чи звичайні тернополяни лікувались травами та засобами тваринного походження. Далі більше.
Чим лікувались тернополяни
Народні перекази та літературні джерела говорять про різноманітність лікувальних засобів, які використовували з регіональними особливостями. Серед найпоширеніших раціональних засобів народної медицини галичан були засоби рослинного походження. Серед вживаних рослин переважали ромашка, чистотіл, м’ята, полин, звіробій, подорожник, кропива, деревій, золототисячник, валер’яна, материнка, чебрець та ін. Нинішня медична наука підтверджує їх лікувальні властивості. Проте на Тернопільщині низка лікарських рослин мала більш різнобічне використання, ніж в інших краях. Так, чистотіл, крім лікування хвороб шкіри, використовували у вигляді мазі (смаженого на сметані) для лікування тромбофлебіту (це коли утворюється згусток крові, що є меншим за розміром, ніж внутрішній просвіт судини; часто на внутрішній стінці вени і це викликає запалення).
Як лікували рани
Різноманітним було лікування ран різного характеру. Так при свіжих ранах використовувалися листки подорожника і мазь із заячої капусти. На відкриті рани накладали листя лілії і сік деревію; на запущені рани – листя цикути, розмоченої у спирті. Кровоспинним засобом було конопляне полотно і порошок порхавки (кулястого гриба).
Як лікували хвороби легень
Захворювання легень лікували чаєм із подорожника, мати-й-мачухи, деревію. Дієвим засобом від кашлю був чай із чебрецю, ромашки, висушених гілок вишні. Відвари з липового цвіту і квітів ромашки вживали від хрипоти. Листками мальви або ягодами калини, приготовленими з молоком і медом, лікували від болю в горлі.
Чим лікували шкіряні захворювання та болі в животі
Від лишаїв, екземи та інших захворювань шкіри застосовувалися відвари жостеру і осоту. Екземи на голові малих дітей лікували маззю, виготовленою з розтертих у свіжому маслі верхніх частин подорожника. Чиряки виводили, накладаючи на них смажену цибулю, на мозолі рук накладали листя пижми, сік молочаю і чистотілу вживали для викорінення бородавок.
Болі у животі і шлунку лікували горілкою з полином, чаєм з м’яти, соком із кропиви, до якого додавали спирт. Чай із кропиви, кореня лопуха і черсака давали від холери. Від ревматизму і подагри використовували компреси із окопника, дурману і ванни з листками полину.
Фітотерапія по-тернопільськи
Слід зазначити, що в народній фітотерапії широко застосовували отруйні рослини. Вагоме місце у народному лікуванні займали й дерева та кущі: дуб, береза, липа, сосна, калина, шипшина та ін. Особливе місце в системі лікування посідали харчові рослини, особливо городні культури (часник, цибуля, картопля, буряк, морква, гарбуз та ін.), з їх багатьма лікувальними властивостями. Досить широко використовувалася картопля.
Засоби тваринного походження у вигляді ліків
Поширення у повсякденному побуті набули різноманітні лікувальні засоби тваринного походження. Серед них особливо відзначалися масло, молоко, мед та жири (свинячий, гусячий, борсуковий, ведмежий, собачий та їжаковий). При застуді найбільш уживаним способом було розтирання спини хворого жиром. Гусячий жир розігрівали, намащували на льняну шматинку і обкладали горло. Щоб підсилити вигрівання, рекомендувалося додатково обкласти горло овечою вовною. Цей жир вважався найкращим засобом при опіках шкіри. Овечий жир слугував ліком від пошкодження кінцівок «якщо хтось скрутив або звихнув руку… змастивши овечим маслом її й вигріваючи біля вогню доки масло не висохне та увійде в шкіру, рука вилікується».
Найефективнішим для лікування туберкульозу вважався собачий та борсуковий жири, які додавали у молоко або чай. Їжаковий жир використовували для загоювання ран та наривів, ним лікували астму.
Як готували ліки тернополяни
Оригінальними були рецепти приготування ліків. Крім водних відварів, настоянок на горілці та воді, порошків з висушеної трави або коріння рослин, на Тернопільщині виготовляли настоянки на меду та багатокомпонентні ліки. Багато різних настоянок продавали на Старому ринку Тернополя. Медом лікували різні недуги. Мазями з нього лікували стовчені рани та лишаї. Житнє борошно з медом прикладалося до чиряків. Проти кашлю і хрипів допомагав чай з липового цвіту з медом.
Кожна господиня щорічно не тільки заготовляла трави і знала безліч рецептів, але й передавала власний досвід лікування родичам, сусідам. Тривалий час народним методам лікування населення більше довіряло, ніж лікарям. Лікарські трави тернополяни могли збирати самі в навколишніх лісах або ж купували в аптеках. Тернопільський історик Ярослав Гулько, розповідаючи про своє дитинство, згадував, що на горищі в його бабусі сушилося близько 80! видів трав. Одного разу його переляк лікувала знахарка, викачуючи яйце на животі.
Назви населених пунктів Тернопільщини та легенди про знахарів
В одній з легенд про походження назви села Криве, що біля Козови, говориться, що тут було поселення з кількох хат. Назви не мало. І прийшов якось туди козак досвідчений, що шкутильгав він на ногу, бо був поранений в битві з татарами. Ночуючи в селянина, сподобав він його доньку, одружився і оселився в тому селі. А що був він добрим знахарем, то до нього потягнулися люди. Люди говорили, що йдуть до знахаря кривого, ось так і село отримало назву Криве.
Про походження назви Язлівця говорять, що поселення отримало назву від знаменитого знахаря Яська Ловця. Люди, знаючи його вміння та талант, тягнулися сюди і назвали цю місцевість на згадку про знахаря і порадника «Язловець».
А ще в Тернополі в 1938 р. жив 8-річний Єжи Го́ффман. Саме він пізніше став режисером і зняв фільм «Знахар», який став відомим у всьому світі. Можливо й тернопільські знахарі мали вплив на його бачення, яким має бути справжній знахар. А ви як вважаєте? Ходили до знахарів?
