19 Березня 2024

Як і від чого лікувались тернополяни за “бабці”  Австрії 

Related

Стребкові: подружжя професійних спортсменів

Їхні імена широко відомі у легкоатлетичному світі: він спеціалізується...

Тарас Радь: паралімпійський чемпіон з Тернополя

Зараз відомому паралімпійцю 23, коли він виборов своє перше...

Олександра Черевата: історія юної боксерки

Наснаги та завзяття цій спортсменці не позичати. Попри юний...

Василь Іванчук – гросмейстер з Тернопільщини

Український шахіст, гросмейстер, геній, володар багатьох титулів та нагород,...

Леонід Буряк: легендарний тренер і тернопільська “Нива”

Він став відомим завдяки футболу, встиг відзначитись в одеському...

Share

У 18 ст. територія України з польських володінь перетворилась на австрійські і російські. Це сталося в результаті 3-х поділів Речі Посполитої, тобто Польщі, які здійснили Росія, Австрія та Пруссія. Так Австрія отримала територію Галичини (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська області) і Буковини (сучасна Чернівецька обл.). Прийшовши на ці землі, австрійці зрозуміли, що новоотримана територія малорозвинена в плані освіти, економіки та медицини. А тому було здійснено спроби покращити становище населення цих земель в даних сферах. Деякі з них виявилися вдалими, а інші невдалими. Зокрема, були плани змінити ситуацію з медициною. Детальніше розгляне це питання видання iternopolyanyn.com.

Що зробила австрійська влада для покращення медицини в кінці 18 ст.

Як зазначає дослідниця Оксана Гучко, ситуація з медициною на землях Галичини та Буковини, які стали австрійськими, була складною. Також у Львові в 1772 р. на 25 тис. населення було лише 6 лікарів (2 французи, 1 італієць, 1 чех, 2 поляки). Як стверджував сучасник тих подій Р. Ф. Кайндль, «у той час … не вживалося жодних заходів щодо охорони здоров’я … не можна було знайти в Чернівцях у той час ні лікаря, ні аптеки». Загалом медичну допомогу населенню надавали лікарі, цирулики (цирульники), хірурги, акушерки, повитухи, фельдшери, сестри милосердя та медичні сестри, тобто медпрацівники середньої ланки.

Але імператриця Марія Терезія в 1772 р. з метою покращити становище медицини в Галичині створила на цих землях систему медичної служби і медичної освіти. А тому тут відбулося відкриття Львівського акушерського колегіуму 1773 р., далі тут через 2 роки також було організовано імператорську школу для підготовки акушерок. А в 1784 р. засновано Львівську медико-хірургічну школу, де готували акушерок, аптекарів, хірургів.

Також влада встановила посади окружних лікарів та повітових лікарів. Останні мали контролювати діяльність осіб, що займалися лікуванням, дбати про санітарний стан міст, забезпечувати населення питною водою, проводити протиепідеміологічні заходи. Також їм дозволялась приватна медична практика.

З негативного або ж такого, що не вдалося втілити в життя, так це те, що австрійська влада, прийшовши на українські землі, не побудувала в селі жодної лікарні. Їх звели лише в повітових містах, але не в усіх. З 46 повітових міст лікарні були тільки в 27. Медицина була платною, а тому більшість українських селян Тернопільщини не використовували наявні лікарні.

Але загалом суттєвих зрушень в перші десятиліття австрійського панування у медичному обслуговуванні населення краю не відбулося.

Ілюстративне фото

Хто надавав лікарську допомогу

Більшість населення не мала можливості користуватися послугами лікарів. Лікарі не могли охопити своєю допомогою не лише все населення, а й австрійську армію. Дипломованих лікарів, які б мали університетський диплом було мало. Їх послуги були обтяжливі та не підйомні для місцевого населення. А тому лікарі замінювались цирульниками. Останні поряд з голінням та підстриганням надавали першу медичну допомогу: зупиняли кровотечі, робили перев’язки при пораненнях, лікували виразки, виконували ампутацію хворих пальців і кінцівок, накладали лещата при переломах, вправляли вивихи, виривали зуби, вирізали мозолі і бородавки, робили пластику «заячої губи», займались малою гнійною хірургією, лікували деякі шкірні захворювання, видаляли пухлини на шкірі, робили масажі, виготовляли мазі та різні пластирі для лікування ран, використовували різні способи народної медицини. Найбільш поширеним методом було кровопускання. Вважалося, що цей спосіб посилює міцність і працездатність. Часто його використовували весною, коли лише починалися весняні роботи. Вважалося що це допомагає звільнитися від зимової «спрацьованої» крові. В той же час цирульники лікували лише зовнішні хвороби, а дипломовані лікарі внутрішні.

Ілюстративне фото

Монастирська медицина

Також діяла монастирська медицина. На території краю існували греко-католицькі та католицькі монастирі, ченці та черниці яких опікувались хворими, пораненими, каліками, сліпими, сиротами, літніми людьми та безпритульними.

Ілюстративне фото

Як справлялась з хворобами народна медицина

Найбільш поширеною і доступною була народна медицина. Ця галузь медицини створила власну широку номенклатуру назв захворювань. Відсутність знань про анатомію змушувало знахарів визначати захворювання по симптомах. А тому це позначилось на назвах хвороб, як, наприклад, туберкульоз називали – «сухоти», епідемічні захворювання – «мор», хворобу Боткіна – «жовтуха», бронхіальну астму – «ядуха», дизентерію – «червінка» та ін.

Ілюстративне фото

Поширення хвороб на Тернопільщині та їх жертви

В кінці ХVІІІ – ХІХ ст. Тернопільщина не раз зазнавала таких страшних пошестей інфекційних хвороб, перед якими тодішня медицина була практично безсила. Влітку 1770 р. спалахнула епідемія чуми (мор). Загинуло близько 4 тис. тернополян.

Складні матеріальні та побутові умови проживання, низький рівень санітарної культури нерідко викликали хвороби серед населення, породжували спалахи венеричних хвороб (сифіліс, трахома), інфекційних захворювань (холери, тифу, дизентерії, натуральної віспи та ін.), туберкульозу (в Тернополі антисанітарія сучасних вулиць Торговиці, Митрополита Шептицького, площі Героїв Євромайдану сприяла вибухам епідемій, особливо туберкульозу; в березні 1865 р. щодня від цієї хвороби вмирали до десяти тернополян). Провідне місце серед хвороб займала дифтерія. Видатний французький лікар П’єр Фідель Бретонно, що досліджував цю хворобу у 1820-1860 рр., назвав її – «смертельна виразка горла».

Брак доброякісної питної води, низький рівень санітарно-гігієнічних знань серед населення, антисанітарія призводили до спалахів шлунково-кишкових захворювань, насамперед дизеомерії. Найбільшого поширення ця хвороба набувала у літні та осінні місяці. Так весною 1891 р. у Тернополі від скарлатини, дифтерії та віспи померли майже 2 000 дітей.

Серед дитячих хвороб ширились і такі захворювання, як вітрянка, конвульсивний кашель (коклюш) та краснуха (кір). Епідемії цих хвороб змінювали одна одну. Найбільша дитяча смертність була від краснухи.

Таке захворювання, як тифоїдна гарячка, що часто спостерігалася серед армійських військових частин, мала місце і серед цивільного населення. Епідемія цієї хвороби спалахувала зазвичай у теплу пору року і досягала піку восени, взимку – дещо спадала. Якщо восени відбувався спалах числа інфікованих, то максимальний рівень смертності припадав на перші місяці зими. Найбільше хворіли люди у віці 20-35 років. Інколи жертвами тифу ставали і лікарі, які надавали допомогу населенню. Зокрема, у 1867 р. раптово помер від тифу лікар Шустер.

Великим лихом була епідемія азіатської холери. Свого апогею хвороба досягла у 1831 році. Епідемія холери у 1831 р. забрала життя близько 1300 осіб. Загалом по Україні майже 27 тис. осіб, водночас – у Великій Британії – 30 тис. осіб, у Франції – близько 200 тис.

В липні 1855 знову спалахнула епідемія холери, яка забрала життя кількасот мешканців. Поверталась холера в 1866, 1872, 1873 рр. В червні 1878 р. в місті було знайдено плямистий тиф.

Отже, вважати, що за “бабці Австрії” медицина була на високому рівні не варто. Тернопільщина на той час була занедбаною провінцією цієї імперії, а тому рівень медицини бажав бути кращим.

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.