27 Листопада 2022

Як відпочивали тернополяни на ставу в радянський час

Related

Діяльність спортивного товариства “Сокіл” на Тернопільщині

Спортивні товариства в Україні з’явилися дуже давно. Перше було...

Розвиток гімнастики на Тернопільщині від кінця ХІХ і дотепер

ХХ століття вважають сторіччям гімнастики. І це зовсім не...

Мар’ян Лукасевич: історія спортивної та військової кар’єри члена “Поділля”

Минуле століття в історії України відзначилося низкою подій. Його...

Share

Тернопільський став від початку створення міста відігравав переважно оборонне та економічне значення. В той же час в останні майже 200 років, він та й загалом річка Серет, поступово перетворюються на одне з найбільш улюблених місць відпочинку тернополян. Вагомі кроки по впорядкуванню ставу були здійснені радянською окупаційною владою. Саме з цього часу став, або як тоді його називали Комсомольське озеро, стає схожим на водойму, яку ми знаємо і любимо. А тому з цього часу на його берегах тернополяни, гості міста, можливо це були навіть ви, відпочивали, насолоджувались життям, кохали та будували плани на майбутнє. Детальніше про відпочинок тернополян на ставу в радянський час розповість видання iternopolyanyn.

Історія ставу від створення до реконструкції в сер. ХХ ст.

Минуле ставу пов’язане з історією міста. Джерела свідчать, що 6 лютого 1545 р. польський король Сигізмунд І подарував своєму підданому Яну Тарновському береги річки Серет між селами Петриків і Пронятин. Для чого це було зроблено? Вірно для облаштування ставу. Через 3 роки, а саме 16 березня 1548 р. власник отримав привілей на володіння ставом і з боку Кутківців. Підтверджує цю інформацію і звіт державної комісії, яка в жовтні 1646 р. описувала розташування сіл Петриків, Пронятин і Байківці. Чиновники вказали, що «краківському воєводі належить село Петриків, з озером на Сереті», поряд з яким є «закладений 1,5 роки тому паном Тарновським став, що дістає берегу князів Збаразьких». Можливо тут мова йшла про два ставки. Один з них знаходився на території сучасного парку Топільче, а інший власне тернопільський став. Тоді площа водного плеса становила близько 2,5 км2. У ці ж роки в документам 1550 р. фігурує й друга назва ставу – «Тарасов» (що, ймовірно, походить від імені чоловіка, що наглядав за ним). 

Що три роки воду зі ставу спускали, виловлювали рибу та чистили береги і дно. Продаж риби давав власникам значний прибуток. В інвентарі міста за 1672 рік називається сума 18000-24000 золотих монет.

В 1675 р. турки і татари захопили ці землі, зруйнували греблю та спустили воду з ставу. З часом її рівень відновився. І вже протягом 17-18 ст. водойма була годувальницею міста, адже крім власних городів міщани мали можливість вудити рибу. На берегах ставу також стояло 4 млини, які приносили їх власникам значні прибутки.

В ХІХ ст. став вже мав в довжину 4 км і ширину 1 км. В лютому 1843 року місто викупило в шляхтича Тадея Туркула став, але нічого не зробило для його покращення. Хоча для відпочинку містян став дуже добре б підійшов. Поступово млинарський «бізнес» занепадає. Тим більше, що з’явилися парові млини.

На початку ХХ ст. завдяки тернопільському підприємцю Львів, Краків, Варшава мали можливість купувати та споживати тернопільську рибу та раків. Зокрема, тут розводили і продавали окуня, коропа, щуку, ляща, сома, плотву та раків. Перша світова війна вплинула на стан водойми. Води стало менше, став заріс водоростями, дно замулилось, люди випускали до воду свою птицю та худобу, процвітав браконьєрський промисел. Став також використовувався для вирощування овочів «на дні». А тому поступово він перетворився на річку.

В міжвоєнний час було здійснено перші кроки для облаштування ставу. Біля замку було відкрито пляж, діяла станція човнів, тут і на Сереті тренувалися веслувальники. Негода часто впливала на рівень води ставу. І тоді він виходив з берегів і завдавав клопотів прибережним будинкам та городам. Так, 6 квітня 1932 року внаслідок проливних дощів став затопив луки і городи, спричинив загибель домашньої птиці. 7 квітня вийшла з берегів і річка Серет, а тому аж до Великої Березовиці розкинулося велике озеро.

В 1944 р. в результаті німецько-радянської війни гребля була розбита, став обмілів і знову почав заростати травами та чагарниками. Кмітливі тернополяни використали це на свою користь і почали випасати тут худобу, облаштовували городи.

Облаштування сучасного ставу

Радянська влада мала можливості і ресурси для облагородження тернопільського ставу. 26 квітня 1950 року, виконком Тернопільської обласної ради ухвалив рішення про підпорядкування водойм області місцевій владі. В 1951 р. влада міста та області за підтримки республіканської влади вирішила розпочала роботи на ставу. У 1951-1952 роках було висаджено 10450 дерев і 5400 кущів. В 1956 р. тут провели гідротехнічні роботи (розчистили та розширили площу ставу), звели нову греблю, укріпили береги (для зміцнення берега понад ставом використали 2500 метрів2 лицювального каменю) і в Тернополі знову з’явився став. Його площа становила 400 га. Було засаджено кущами та деревами парк відпочинку, що став носити назву «Тараса Шевченка». Став отримав назву «Комсомольського озера», щоб підкреслити роль молоді в розбудові ставу. Сучасна назва – став за озером закріпилася вже за часів незалежності України у 1992 р.

Розваги для дітей на берегах ставу

Тернополяни, які жили в місті в радянський час розповідають, що в нашому місті завжди любили воду і тому купалися в різних місцях. Дітлахи любили залізний міст, що в 300-сотнях метрів від дамби. В тому місці Серет був найглибшим, до 3 метрів. А тому з мосту стрибали у воду. Хто погано плавав, то сюди не ходив.

Десь за 200 метрів від Надставної церкви був так званий Малий водоспад, що існував ще з 60-х років. Там купатися було одне задоволення. Справа в тому, що там доводилося лізти по трубі до падаючої води, а звідси по самому дні можна було несися потоком вниз з висоти 1 м. Одне задоволення.

Існували й інші місця для купання. Що вражає так це чистота води в цей час. Вона була прозора і чиста. Її можна було пити у спекотні дні. Лише пізніше в 70-ті роки став почав зацвітати.

Пляжі та відпочинок влітку

Спочатку виникали стихійні пляжі. Зокрема, біля замку, але він існував до кінця 60-х, його перенесли під Пронятин. Там утворився Дальній пляж. Також був пляж під Кутківцями. Там з часом утворився так званий Ближній Пляж. Пляж на Циганці останнім обладнали насипавши піску і та поглибивши дно. Для відпочивальників, які хотіли відпочити на Дальньому пляжі навіть запустили автобус, але ним мало користувались. А от катери стали цікавим винаходом влади. Перший прийшов в кінці 50-х років. Він був військовим і його переобладнали для перевезення пасажирів. Далі з’явився ще один і в кінці «Герой Танцоров».

Популярними на ставу були прогулянки на човнах. Оренда коштувала 20 копійок за годину. При зарплаті 100-150 рублів радянська людина таке могла собі дозволити. Найвелелюдніше на ставу було у вихідні. Тут можна було пограти у футбол, волейбол. Багато плавали. Популярними були плавання на байдарках, каное, розвивався парусний спорт. Пізніше стали набули поширення скутери.

Відпочинок взимку

Взимку для катання на ковзанах чи гри в хокей огороджували майданчики, чистили сніг і ставили динаміки. Таким чином на таке катання чи гру приходило все місто. Їздили по колу. В СРСР всі марили космосом, хокеєм та фігурним катанням. А тому ковзани мали всі. Але ковзани для спортивного бігу лише одиниці. Найчастіше використовували ковзани з двома смужками. Вони добре тривали рівновагу. Були ковзани «Ластівки» з невеликими полозами і гострим трикутником попереду. Для катання і снігом, і льодом підходили «Снігурі», що мали закручені леза. Деякі тернополяни мали «дутиші» з високими полозами, а пізніше з’явилися «Канади», які мали не рівний низ полозу, а вигнутий.

Серед тернополян існувала така розвага під час катання, яка мала назву «щука». Пам’ятаєте? Це коли декілька людей чіплялися «паровозиком» один до одного і розганялися. Така «щука» інколи могла різко повернути і тоді, ті, хто був так би мовити в «хвості» розліталися в навколишній сніг. Хоча й тут траплялися неприємності, як розбиті лоби, носи.

Взимку каток ще робили на місці зупинки цирку в парку «імені Тараса Шевченка» або біля Чайки. В цю пору року користувався попитом так званий «буяр». Це парусник, який ставили на ковзани. Очевидці зазначали, що враження від катання на буярі були фантастичними.

В зимовий час святкували свято Зими. Тут був присутній Нептун, купалися в ополонці, бувало що й літаки сідали на став, щоб покатати тернополян. В цей час також відбувались різні змагання, концерти, зігріваючі напої та шашлики. Відбувалися танці. Вони переважно проходили в Будинках офіцерів, будівельника, залізничника чи кожній школі. Найкращими були в 1, 3 та 4-й школах. Біля «Ближнього пляжу» робили трамплін з якого можна було спускатися на лижах. 

Отже, ось так відпочивали тернополяни на ставу в радянський час. А що ви пам’ятаєте про відпочинок своєї молодості? Пишіть в коментарях.

.,.,.,.