2 Липня 2022

Хотіли б напитися води біля святої Теклі?

Related

Найпатріотичніша ратуша Тернопільської області

В Україні вже декілька місяціві продовжується війна. Одним із...

На Тернопільщині чоловік винайшов унікальний спосіб як впіймати бджіл

Житель села Колодіївка Підволочиського району Омелян Мандзюк 50 років...

Захисниця «Азовсталі» з Тернопільщини попросила маму чекати, вірити та любити

Кожного дня українці чекають позитивних новин про звільнення захисників...

Як американські парамедики провели тренінг правоохоронцями Тернопільщини?

 Наші бійці проходять навчання у кращих структурах світу задля...

Хто такий загадковий Чорткавер і чому створили його мурал у Чорткові?

На Тернопільщині можна віднайти чимало цікавих муралів, кожен з...

Share

В часи середньовіччя, коли по території Європи гарцювали рицарські коні, коли її грабували і нищили варязькі ватаги й азійські кочові орди, коли спустошувала страшна чума та холера, а Тернополя ще не було, в цей час важливого значення набула  християнська віра. Люди розуміли, що лише істинний Бог захистить їх від усіх бід і катастроф середньовічного світу, а тому будували помпезні, але похмурі храми, вогнем і мечем охрещували сусідні язичницькі народи (вірили в тварин, рослин, духів) і здійснювали масштабні хрестові походи в Єрусалим. Саме в цей час з’явилось багато людей, яких церква називала «святими» і таким чином остання зміцнювала своє становище. А люди помолившись одному з них, вірили, що тепер вони будуть захищені від різноманітних бід і незгод. Через декілька століть після створення міста мешканці Тернополя вирішили, що місту теж потрібна така заступниця. І такою святою для міста було обрано святу Теклю. Про це детальніше розповість видання iternopolyanyn.

Як повідомляє дослідник історії міста Я. Гунько у 1882 р. на перехресті вулиць Камінної, Юліана Опільського, Степана Качали, Тараса Шевченка було поставлено високу колону (так звана корінфську) з білого мармуру, а най було поставлено «фігуру» святої Теклі (за іншими даними це сталося в 1843 р.). Саме вона стала опікункою міста та його мешканців. Ініціаторами поставлення статуї були священики-єзуїти. З того часу це – місце почали називали сквером святої Теклі.

Хто ця свята жінка?

Народилася вона в першому століття н.е. в родині язичників в Малій Азії (це зараз територія Лівану, Туреччини, Сирії). З дитинства відзначалась красою, красномовністю та розумом. Християнська віра стала для неї важливою після появи в місті апостола Павла. Була хрещена і присвятила своє життя Богу. Ставши таким чином християнкою вона була змушена відмовитись від заміжжя з молодим чоловіком. Останній поскаржився на неї та апостола місцевому правителю. А той вигнав апостола з селища, а Текля була засуджена на спалення. Але під час покарання сталося чудо. Пішов дощ, хоча в небі не було й хмаринки, який погасив вогонь. Жінку теж вигнали з міста і вона подорожувала з Павлом. В Антіохії (область в Туреччині та Сирії) місцевий володар на ім’я Олександр наказав випустити на Теклю хижих звірів, а коли ж вони не кинулись не неї, а почали лизати їй ноги (лев та ведмідь відвернули від неї голови, а левиця лягла біля неї.), то був змушений теж її відпустити. Вона оселилася в горах і там дожила до 90 років. Церква почала вважати її як «первомученицю й рівноапостольну».

Про Тернопіль тих часів

Варто сказати, що наше місто в другій половині ХІХ ст. мало високий ступінь моральності та релігійності. Християнська мораль пронизувала все життя містян. В той же час певне перевагу мали католицькі звичаї та традиції. Це було пов’язано з більшою кількістю католиків в місті порівняно з греко-католиками. Багато також було й євреїв. Українці (греко-католики) жили переважно в навколишніх селах. В той же час усі релігії міста мали однакову кількість храмів. 3 костьоли, 3 синагоги і 3 церкви. В місті толерантно ставилися до всіх релігійних святинь, а тому поява статуї святої Теклі не викликала жодного протиріччя, а навпаки населення зустріло радісно та схвально, хоча й ініціювала його польська громада. У місті, наприклад, у 1938 р., було приблизно по 15 тисяч євреїв і поляків, а українців – менше 8 тисяч.

Облагородження скверу

Майданчик, де стояла колона і статуя святої було обсаджено кущами, квітами й деревами. А тому тут стало затишно і спокійно. Також поряд спорудили криницю, а тому в цій частині міста з’явилася смачна і чиста вода. Ходили словосполучення : «напився води від святої Теклі», «принесіть води від святої Теклі», «йти по воду до святої Теклі» в значенні йти далеко. Загалом місце було легендарним та відомим для всіх місцевих мешканців.

Ксьондз-єзуїт Антон

Але це місце не лише святою було відомим, а й також ксьондзом-єзуїтом Антоном, який щодня молився на колінах. Його вважали майже святим за його безкорисливість, побожність. Згаданий священик був опікуном бідноти, допомагав дровами, картоплею, хлібом, а інколи й грошима; як міг, рятував нещасних. Роздавав також одяг бідним відвідуючи помешкання багатих тернополян. Безкорисливий, тихий, лагідний отець був символом благочестя і високої моральності. Священик приїхав в Тернопіль з Лемківщини, містечка Горлиця. Жив в Львові, навчався в Самборі, а також в академії мистецтв у Мюнхені, був успішним художником, брав участь у революційних подіях, що потрясли Австрійську імперію. Після цього вирішив відійти від мирського життя і стати священиком. Допомагав хворим на різні хвороби на острові Мадагаскар, жив в монастирі і навчався в Перемишлі в духовній семінарії. Жив з 1875 р. в Тернополі і протягом десятків років опікувався пам’ятником, біля якої спорудив металеву огорожу. Коли помер, то був похований на Микулинецькому цвинтарі. На пам’ятнику є надпис: «Опікунові убогих – отцеві Антону – вдячні тернополяни».

Адам Міцкевич і Гера

Сквер, де знаходилась фігура святої Теклі, був початком головної вулиці міста, яка з 1890 р. називалась Адама Міцкевича (польського поета). Трохи далі від цього міста спорудили ще одну криницю, оздобили її, а поряд поставили статую грецької богині Гери. Вона була в усі часи і в багатьох  народів покровителькою шлюбу, жінок і народження. Ось так, мабуть була необхідність в цьому. Статуя була 5 метрової висоти. На жаль, історія не зберегла для нас імен ні творців, ні замовника, який, вочевидь, був добрим знавцем грецької міфології. Як не зберегла і пам’ятника Гері і Адаму Міцкевичу, який знаходився на цій же в вулиці з 1895 р. Війна все знищила. Після Другої світової війни тут стояв пам’ятник Сталіну, а потім Карлу Марксу.

Ярослав Стецько

В незалежній Україні в центрі скверу стоїть пам’ятник борця за незалежність Ярослава Стецька, який народився в Тернополі в 1912 р. Навчався тут в гімназії, а далі у Львові і Кракові. З 30-х років він долучився до підпільної боротьби проти поляків в складі ОУН, був засуджений. Після Другої світової війни був заступником С. Бандери ОУН. Помер і похований у Мюнхені.

Свята Текля і сьогодення

Пройшли роки. З часу встановлення статуї святої Теклі і до сьогодні мало, хто пам’ятає назву цього місця. Колись це було місце прогулянок, багатих будинків, людей. Одні називали цю частину міста «корзо» (так в Ужгороді називалась найбагатша і най багатолюдніша вулиця міста), інші – «стометрівкою». Поряд вулиці, що тривалий час називали Адама Міцкевича, а в народі «Панською», височіли державні й громадські будівлі, магістрат, готелі з ресторанами, кінотеатри. На перших поверхах розташовувалися численні офіси і крамниці. Напроти статуї святої знаходилась вчительська семінарія імені Генрика Сєнкевича (нині тут розташувалися деякі управління міської ради та ряд інших установ, організацій), а далі – будинок «Українського банку» з красивим архітектурним оздобленням. Під час гітлерівської окупації тут була українська гімназія, а вулиця називалася Дойчеш-трассе. Навесні 1944 р. обидві наріжні споруди зазнали нищівних руйнувань, однак після війни їх відродили і розташували тут обласні компартійні органи. Вулиці спочатку дали ім’я Сталіна, потім – Карла Маркса.

Отже, пішли б по воду до св. Теклі, якби там була криниця? )