Коли більшість з нас говорить про медицину, то звертає увагу на те, що є лікарі, є медсестри та всі інші, що мають відношення до цієї галузі охорони здоров’я. В той же час тут існує ціла система підтримки хворих, що має назву сестринська справа. Мережа Інтернет підказує нам, що сестринська діяльність – це допомога населенню по зміцненню здоров’я населення, профілактики захворювань, надання психосоціальної допомоги і догляду особам, які мають фізичні та психічні захворювання, а також непрацездатним людям всіх груп. Цікаво було б дізнатися, як сестринська справа розвивалася на Тернопільщині зокрема і в Україні загалом? Тоді читайте захопливий історичний матеріал від видання iternopolyanyn.com.
Сестринська справа в історії нашої держави
Як повідомляє дослідниця Ю. Гершун, а також вчені Ю. В. Вороненко, T. І. Чернышенко, М. Б. Шегедин історія медицини нашої держави – це не лише пам’ятки культури Київської Русі, а й також цікаві пам’ятки, в тому числі й медицини, залишили по собі скіфи. Цьому іракомовному народу були відомі цілющі властивості різних рослин, вони вже вміли робити трепанації.
За часів української держави Київська Русь в країні виникли монастирі, а отже в них створюються лікарні, подорожні доми, які поєднували функції готелю, лікарні та амбулаторії для мандрівників. В Х ст. княгиня Ольга створила першу лікарню, де за хворими доглядали жінки. Нестор-літописець теж згадує про створення монастирської лікарні в Києві в XI столітті. Також лікарні були створені в Переяславі, Вишгороді та Чернігові.
Цирюльники та інші медичні працівники
Знання в цей час передавались від батьків до дітей. Вміння доглядати хворих передавалось і в монастирях. Медициною займались члени цехів цирульників. Вони не тільки могли голити бороди, а й надавали допомогу жителям міст, брали участь в походах, як лікарі. Такі цехи цирульників були в Львові (створений в 1512 р. Тернополя ще не було), Києві, Кам’янці-Подільському та інших містах.
Західна Україна та медицина за Австрії
В кінці 18 ст. територія Галичини, Поділля, Волині та Київщини стали територіями, які були розподілені між Росією та Австрією. Галичини потрапила під владу Австрії. На той час цей регіон був відсталим. Освіта населення була на низькому рівні. Хвороби раз по раз шматували населення. Населення західноукраїнських земель страждало на гострі та хронічні інфекційні хвороби та їх результатом була висока смертність. Десь приблизно від 22,5 до 23,9. І це вже на початок ХХ ст. До цього було ще гірше. Основними хворобами того часу були висипний та черевний тифи, дизентерія, туберкульоз, трахома, венеричні хвороби.
Імператриця Австрії Марія Терезія спробувала це змінити. Вона призначила доктора медицини Андрея Крупинського крайовим протомедиком Галичини. Він мав створити тут систему медичної служби і медичної освіти. Останній зазначав, що не вистачало лікарів, медсестер, акушерок. Часто помирали мами з дітьми. В 1773 р. в Львові розпочалось створення читання лекцій з усіх медичних предметів особам, які мали займатися медициною.
В цьому ж році відбулося відкриття Львівського акушерського колегіуму. Навчання було безкоштовним, тривало 3 роки. Слухачам (інтелектуально розвиненим особам особам від 21 до 30 років) видавали кошти на прожиття землевласники, які направляли їх на навчання. Була можливість отримати підготовку в прискореному темпі. Ці заходи сприяли акушерські допомозі в королівстві. В кінці ХІХ – та на початку ХІХ ст. на 2,5 млн. населення Галичини було 91 акушерка та 137 хірургів.
В наступні роки справа з лікуванням все ж була кепською. В 1870 р. в Галичині створюється Крайова рада здоров’я. Це структура мала здійснити заходи по створенню медичної допомоги населенню. На цей час відкриваються перші приватні акушерські пункти у Львові. Їх заснувала поміщиця Яблонська. Сюди приймали на навчання неграмотних сільських жінок; термін навчання тривав 3 місяці. Ці працівники могли працювати по всьому краї, в тому числі й в Тернополі. До цього часу в Західній Україні не було жодного навчального медичного закладу. Тернопіль не був виключенням.
Медичного персоналу продовжувало не вистачати. Умови роботи були важкими, а зарплата маленькою. Медсестрами працювали переважно монашки. В 1895 р. у Львові створюється перша школа медичних сестер. Навчання тривало від 2 до 6-7 місяців. При одержанні диплома випускниці давали обіцянку допомагати людям.
Медицина за Польщі
Друга школа медсестер була відкрита в місті Лева вже в 1937 р. На 1939 р. на цій території вже існувало 371 середній медичний працівник. В 1936 р. в Тернопільському, Львівському та Станіславському воєводствах було в штаті 62 осередки здоров’я. Кожен мав обслуговувати населення 15 тис. осіб. 1 медсестра обслуговувала цілий повіт.
Радянська влада
Більшовики створили ряд навчальних закладів та сприяли розвитку медицини в краї. Зокрема, у Львові, Станіславові, Крем’янці було створено фельдшерсько-акушерські школи.
Кременецька фельдшерсько-акушерська школа
Рішенням Тернопільського облвиконкому від 15 липня 1940 року було прийнято рішення про організацію фельдшерсько-акушерської школи в Кременці. Розміщувалась вона по вул. Костюшка у приміщенні, де був дитячий будинок. Останній мали перевести в Почаїв. Газета “Вільне життя” від 13 серпня 1940 р. розмістила оголошення про набір учнів. Так, як школа була процесі організації, то заяви можна було надсилати на адресу облздороввідділу.
Школа мала 2 відділення. Тут навчалося 240 учнів та було 8 викладачів. Навчання тривало 6 днів на тиждень. Проживали в гуртожитку в районі Дівочих скель. Харчування забезпечувала держава. Воно було трьохразове. Склад учнів був різний. Дівчата та хлопці. Українці, поляки, євреї. Деякі викладачі навчали польською.
Під час війни навчальний заклад не працював і відновив свою роботу після чергової окупації Тернопільщини більшовиками. Школа відкрилась в новому приміщенні по Драгоманова 4а. Для цього виділили будинок єврейської школи.
1 вересня 1951 року, тут, згідно з наказом №780 МОЗ Української РСР відкрили медсестринське відділення з дворічним терміном навчання. В 1954 р. школа була перетворена на медичне училище №404. Тут почали готувати спеціалістів із середньою спеціальною освітою – фельдшерів, акушерок, медсестер.
В 1969 р. училище отримало приміщення на вулиці Словацького 12, а тому з’явилася змога відкрити численні кабінети педіатрії, фармакології, їдальню. Корпус на Драгоманова став місцем для здобуття середньої освіти. Тут було створено кабінети із загальнонаукових дисциплін. А також анатомії і фізіології, акушерства і гінекології, хірургії.
В 1984 р. училище отримало новий гуртожиток, спортзал. Обладнанні терапевтичний, педіатричний, акушерсько-гінекологічний та хірургічний блоки.
Отже, ось така історія медицини Тернопільщини. Серед переліченого не було згадано за Тернопільський медичний університет тому, що це окрема історія вона потребує більше часу та місця для опису. А загалом історія медицини – це історія суспільства. Також це історія нашої культури та освіти. Відсутність власної держави призвело до того, що ми українці фактично не мали медицини і виживали завдяки бабам-повитухам, знахарям та іншим пройдисвітам.
