Тернопіль, як фортецю, місто, осередок торгівлі, культури, комфортного проживання тернополян створено в 1540 р. Яном-Амором Тарновським. Саме з цього часу в нашому місті починає формуватися міщанська верства, яка вирізняє мешканців міста від селян. Детальніше про життя тернопільських міщан, вагомий вплив на них Костянтина Острозького, Богдана Хмельницького, “Про моральність тернополян” та Івана Франка, а також де тернополяни пили каву, як одягались, для чого створювали братство та кого називали “сидухами” розповість видання iternopolyanyn.
Хто такі міщани?
Міщани – це мешканці міста. Тут все просто і зрозуміло. У франкомовних країнах Європи міщан називали буржуазією, а в німецькомовних – бюргерами. Міщанство в Україні, як певний стан (верства, клас, категорія населення, група людей) починає виникати з 14 ст., коли українські міста отримують від галицько-волинських князів, польських королів та литовських князів право на самоврядування або іншими словами Магдебурзьке право (в Київській Русі міщани були залежні від держави, бояр, церкви). Щоб стати повноцінним мешканцем міста необхідно було мати 24 роки віку, бути закононародженим чоловіком, християнином, одруженим, дотримуватись пристойної поведінки, володіти нерухомістю в місті. Право бути міщанином не передавалося у спадок, а тому сини міщанину мусили його здобувати після повноліття.
Мешканці міста на зорі його виникнення вирізнялися від селян наявністю особистої волі, адже самі могли собі обирати заняття та місце проживання, самі збирали податки і витрачали кошти, звільнялись від суду феодала і підлягали владі магістрату і загалом короля. Це було дуже позитивно в багатьох відношеннях. Наявність міст посилювало центральну владу, дозволяло королю боротися з свавільними феодалами. Міста від цього отримували приплив населення (переважно іноземного), демократизувалися, дотримувалися таким чином правових норм. Також, міщани були відносно захищені від нападів ворогів стінами міста, займалися не настільки важкою працею, як селяни, могли певною мірою жити комфортно, розвивати культурну сферу (з міщанства вийшла інтелігенція), об’єднуватись в цехи, заробляти на перепродажі продуктів харчування, які виробляли навколишні села. В той же час існувала залежність від сіл в отриманні продуктів, палива, сировини, а тому міщанам доводилось не лише купувати все необхідне в селян, а й самим часто обробляти свої орні землі, городи, сіножаті, пасовища тощо. Українські міщани Речі Посполитої й Австрійської імперії відрізнялись від міщан Російської імперії. Останні мали значно менше прав, а тому з часом на цих землях, поняття «міщанство» вживалося і вживається з негативним відтінком.
Тернопільські міщани на початку заснування міста
Тернопіль в 1548 р. отримав Магдебурзьке право (серед іншого мешканці міста на 15 років звільнялись від сплати податків, а на 20 років від сплати мита, мали право проводити щотижневі торги та 3 ярмарки на рік), а тому саме з цього часу слід починати розглядати формування його міщанської верстви.
У 1550 р. в місті було дозволено селитися євреям, що посилило економічні позиції міста. Так, зокрема у 1556 році львівський міщанин, різник Станіслав Шолтишек закупив 350 волів у князя Дмитра Вишневецького, заплативши 21000 грошей. Волів перегнали через кордон Великого князівства Литовського до Польщі (на той час це були різні держави) і в Тернополі оформили угоду їх продажу.
Єврейський елемент сприяв розвиткові торгівлі міста, але самі євреї не відчували себе важливою частиною міста. Про це свідчить місце їх поселення, а саме тернопільський Поділ: сучасні вулиці Танцорова, Живова, Шашкевича, Островського, Паращука. Детальніше про деякі з цих вулиць тут. В наступні століття кількість єврейського населення місті значно виросла. Їх нараховувалось близько 300 сімей. Євреї разом з іншими міщанами були залучені до оборони міста від нападів ординців. З метою навчитися військової справи населення міста відвідувало навчання на які кожен мав приносити з собою мушкет, гніт, порох, холодну зброю.
З 1567 р. Тернопіль стає фактичною власністю князя Костянтина Василя Острозького. Останній видав 3 грамоти для міщан в 1570-х та 1593 р. які були об’єднані в братство. Ці документи свідчили про:
- утворення в місті церковно-добродійного товариства (пізніше називалося «Фундація Костянтина князя Острозького»).
- Надання 235 моргів землі для шпиталю, де могли лікувалися православні; в документах вказано, що розміри земельної ділянки такі: «волока адо лан від села Біла», також «і в другій стороні від Березовиці», «лан для цього шпиталю від теребовлянського шляху», а період – «до вжитку на вічні часи».
- Дозвіл на будівництво церкви Різдва Христова (Зеленої церкви), яка була збудована вже на початку 17 ст., а також встановлення кураторію з восьми (Душин Олехович, Грицько, Вайєвич, Марк Суконник, Симеон Личковецький, Андрей Крупка, Тимко Крамар, Лука Гороховський, Лукаш Дияк), а згодом із десяти міщан, що мала право назначати священика і наглядати над дяком, дияконом, проскурницею та шпиталем. Ці ж вибрані люди мали підтримувати діяльність й Надставної церкви. Також князь на вічні часи звільнив від усіх міських і замкових податків як «samego popa, dyakona і innich sług cerkiewnych», так і їх дім та фондовані шпитальні поля (церкві було надано «два ланы на издержки церковни и шпитальни»).
- Було створено школу з слов’яно-руською мовою навчання.
Такі дії князя значно сприяли покращенню життя міста, а отже покращували добробут міщан.
Міщани Тернополя і Б. Хмельницький
Революція Б. Хмельницького 1648-1676 рр. мали значний вплив на Тернопіль. На початку свого виступу Богдан розсилає своїх людей по всій Україні, в тому числі в Тернопіль, з метою зібрати сили повсталих для боротьби з поляками. Так, його посланець Ярема Кончевський (можливо Кончевич), який мав родичів біля Чорткова здійснював тут агітаційну роботу. А тому тернопільські міщани очікували приходу козаків. Про це свідчить листування одного тернопільського священика. А шляхтич (польський дворянин) Холмський з Тернополя писав своєму знайомому із Замостя, що в місті відчувається небезпека і тут можливий бунт проти влади. Пізніше міщани міста радо долучались до війська Хмельницького, допомагали йому продуктами і зброєю. Щоправда не всі, адже євреї вважались союзниками поляків, а тому козаки радо їх грабували та вбивали. В 1649 р. коли Хмельницький оточив Збараж і розбив поляків під Зборовом, тернопільські міщани знову ж були в рядах його війська. В 1651 р. місто було спалене, а міщани повтікали на Поділля, Київщину та Волинь або ж були захоплені в полон чи страчені поляками чи татарами.
Життя міщан в 17-18 ст.
Тернопіль, як і значна частина міст Поділля, Брацлавщини зазнав значних пустошень під час війн середини ХVІІ ст. і Руїни, яка мала вплив на економічне життя України, Польщі, Московії. Військово-політичні події сприяли тому, що Тернопіль в цей час не відігравав якоїсь самостійної політичної ролі в житті держави. Міщанам було заборонено займатися зовнішньою торгівлею і представляти своє місто у вальному сеймі (найвищий законодавчий станово-представницький орган (парламент) Корони Польської і Речі Посполитої у 15-18 ст.). На це мала право лише шляхта. А також міщани Львова і Кам’янця (Кам’янець-Подільський)
В місті після Хмельниччини з’явилось багато складів з сукном і ремісників, які могли з нього пошити одяг. Про це свідчить інформація від 1672 року, де згадується про 7 людей із професією або прізвищем ‒ кравець і десятьох ‒ швець. У давнину кравці опікувалися Надставною церквою, а шевці ‒ Шевською вежею. Тернопільські кравці були об’єднанні в цех і таким чином володіли монополією на пошиття одягу. Будь-який інший кравець, який не входив до цеху не мав права шити одяг на відстані 2 миль від міста. За порушення цього закону карали в’язницею і конфіскацією краму.
Тернопільська моральність
Тернополяни в усі часи, не важливо якої вони були віри чи народності, були підприємливими людьми. Тернопільський історик В. Окариський повідомляє, що міщани міста «вміли рахувати копійку», а тому тут не були рідкістю нечесна конкуренція, й обман у торгівлі. Видатний український діяч Іван Франко навіть написав статтю «Тернопільська моральність», де торкнувся питань етики та моральності в бізнесі, але вказав, що сказане стосується всієї Галичини, де бажання отримати прибуток є дуже жорстоким.
Паралельно міщани завдяки наявності в місті різноманітних навчальних закладів, а отже студентів, як от шляхетського конвіту (єзуїтська гімназія), мали можливість розважатися, а тому в місті існували гедоністичні субкультури шляхтичів-балаґулів, а пізніше й тернопільських батярів – махабундів. Детальніше про це тут. Також тут з’являлися талановиті творчі люди, але місто не змогло їх втримати, а тому й мистецьке життя було примітивним.
Кава і міщани
Тим не менше в місті вистачало міщан, які любили відпочити культурно. Зокрема, попити кави. За це деяких з них навіть називали кавунами. А ще в кав’ярнях збиралася інтелігенція, міщани, просто багаті люди, щоб погомоніти, обмінятися останніми новинами, розважитись, почитати газети. Викладач Тернопільської гімназії Петро Карманський зазначив, що «каварня – це винахід ХІХ ст., коли люди стали більш бідними і вже не мали коштів ходити на пиво чи вино, а тому пили каву». В Тернополі кав’ярні знаходились на вулиці Міцкевича (сьогодні це бульвар Шевченка). Одна з відомих міських кав’ярень – «Віденська» була на розі Сагайдачного та Міцкевича (цей будинок був зруйнований в першу світову війну). Була кав’ярня в готелі «Подільський» (зараз ресторація «Файне місто»), там теж любили відпочивати міщани міста. В складні часи світової війни 1914-1918 рр., коли в усіх була нестача продуктів харчування в цій кав’ярні можна було випити чорної кави чи білої (з молоком чи сметаною). Загалом на 1925 р. в місті було 14 таких кав’ярень, які знаходились в центрі міста.
Одяг міщан
Відвідування кав’ярень зобов’язувало одягатися відповідно і мати кошти на це. А тому тернопільські міщани носили одяг за європейською модою, але інколи на свій лад. Зокрема український бургомістр Володимир Лучаківський одягався стильно в довгий сурдут (сердюки – верхній чоловічий одяг), жилет, краватки, «метелики», капелюх-габік («котелок»).
Інші міщани одягались в одяг, які замовляли для пошиття в кравців. Він був темного кольору з комірцями, які туго облягали шиї або мав білі кавчукові ковніри (каучукові комірці). Чоловіки носили високі чоботи і довгі чорні плащі, а в руках тримали палиці, парасолі білого чи темного кольору. Мали з собою табакерки з тютюном для власного вживання та пригощання знайомих (як то кажуть, щоб ніздрі «благовониями ісполнялися). Також в повсякденному житті поширеними були піджаки, широкі штани, капелюхи, циліндри, «габіки». Жінки носили довгі спідниці, фартухи, на шиї коралі (інколи з медальйоном у вигляді Марії Терези), на голові хустини.
Після І-світової війни в моду входять кашкети. По кількості ґудзиків на костюмах хлопчиків та складок на сукнях дівчаток можна було зрозуміти його вартість. Чим більше, тим дорожче. Влітку підлітки одягались в короткі штанці, які заправлялись у високі шкарпетки-підколінки (переважно такий одяг носили євреї).
Міщанське братство
Розвиток міста і заможності його населення сприяв виникненню бажання розвивати міське громадське життя, а тому в 1903 р. було міщанське братство, яке до цього існувало у вигляді чоловічого хору та драмгуртка вирішило побудувати будинок братства. Його було швидко завершено в цьому році (зараз будинок філармонії). Тут виступали Іван Франко, Богдан Лепкий, Лесь Курбас, Марія Заньковецька та Соломія Крушельницька. Працювала бібліотека, де можна було прочитати останні газети і обговорити їх. Керівниками були Андрій Сатурський, Володимир Громницький.
Заняття міщан
Сімейні справи міщан були поділені. Чоловік займався господарством: оранка, город, косовиця, а жінка доглядала дітей, готувала їжу, продавала на городину на ринку чи молоко. Щоранку такі міщанки в кошиках носили городину на одному плечі, а банку з молоком на іншому. Деякі міщани мали змогу вирощувати городину за місто і потім продавати її з воза оптом перекупникам, яких популярно люди називали «сидуха». Завдяки такій праці жінки заробляли додаткову копійку в сімейний бюджет й інколи мали змогу навчати своїх дітей в школах та університетах.
Міщани-українці часто допомагали один одному. Під час жнив, під час похоронів, будівництва житла, перевезення каменю, дров з Великих Гаїв, цегли, неврожаїв, нестачі сіна, зерна, картоплі, коштів. Так вони жили дружньо та по-братерське.
Важливе значення для життя міста мала діяльність міщан-ремісників Майків, Грицин, Яремовичів. Перший мав м’ясну фабрику на Ринку і виробляв подільські ковбаски, які експортував до Англії. Ремісник Яремович жив на Островського і мав крамницю на вулиці Сагайдачного. Він користувався авторитетом серед українців та євреїв. Ремісник Кузьмович гостив ножиці та ножі, Яцусь продавав скло на вулиці Руській. Швець Демчук з Валової шив взуття майже всім багатим міщанам міста, на вулиці Микулинецькій жив і працював коваль Опанович, а на Ленартовича кравець Бекесевич, який умів підбивати одяг хутром. Відомим в місті був лікар Онуферко, що жив на Липовій і лікував крім людей і худобу.
Міщанські родини
Найчисельнішими міщанськими родами були Войтовичі, Канюки, Колодії, Остап’юки, Криві, Сеники, Чубаті, Рудики, Сатурські, Онуферки, Кордуби. Зокрема, Степан Сатурський мав декілька коней, механічні машини і займався рільництвом. Сім’я Кордубів, що жила на Бродівській виростила декілька священиків, які мали авторитет серед міщан. З родини Чубатих, чию землю під залізничну станцію викупила австрійська влада, походить Григорій Чубатий, який був священиком в Ступках.
Після Другої світової війни Тернопіль заповнили нові міщани – мешканці навколишніх сіл та українських й російських міста. Не всіх їх місто змогло «перетравити» і відповідно привити риси тернопільського міщанства. Тільки частина з них влилася в міську культуру, а інші просто її примітизували. А ви вважаєте себе тернопільським міщанином?
