В минулі століття, коли ще не була достатньо розвинена медицина, епідемії забирали життя десятків тисяч людей. Чи не найбільше жителів Тернопільської області померли від епідемій тифу та холери, які вирували на території регіону в 19 столітті. Повідомляє «iternopolyanyn».
Медицина Тернопільщини в 19 столітті
Західноукраїнські землі в певні періоди історії перебували як під владою Росії, так і Австро-Угорської імперії. Однак, жодна влада не приділяла достатньо уваги здоров’ю населення. В Тернопільській області працювали лише декілька державних закладів, де місцеві жителі могли отримати дійсно кваліфіковану медичну допомогу.
На Тернопільщині зберігався високий рівень смертності серед населення, адже цьому фактору сприяли бідність, низький рівень життя, недостатнє харчування. В результаті у регіоні часто спалахували епідемії різноманітних хвороб.
Послуги приватних лікарів могли дозволити собі лише заможні верстви населення. В бідняків такої можливості не було. Лише наприкінці 18 століття в Тернополі відкрилася аптека.
Що ж стосується медичних закладів, в 19 столітті в Тернополі працювала одна лікарня, яка могла прийняти на лікування 30 пацієнтів. Розташовувався заклад в занедбаному приміщенні. Будівництво нової лікарні тривало 20 років. Загалом на кінець 19 століття лікарня була єдиним медичним закладом в Тернопільському повіті.
Новий медичний заклад вже вміщував 75 ліжкомісць, де працювало дев’ять лікарів. Щоправда, більшість з них надавали послуги приватно.
В районах Тернопільщини ситуація з медициною була ще більш плачевною. Так, у Вишнівці медичного закладу не було. В містечку працював один приватний лікар та акушерка, які не могли забезпечити кваліфікованою допомогою всіх охочих. Окрім цього послуги приватного лікаря були надто дорогими для більшості населення.
В Шумську для пацієнтів лікарню відкрили в 1874 році. Однак, в ній також працювали один лікар та акушерка. В Борщеві медичною практикою займалися шість лікарів. Державний лікар працював при повітовій раді, окремого приміщення для прийому пацієнтів він не мав.
Найбільш смертоносна хвороба в період ЗУНР
Найбільш страшною хворобою, що забрала тисячі людських життів, став висипний тиф. Хвороба потрапила на територію Галичини від військових, які повернулися додому після Першої світової війни.
В грудні 1918 року тиф почав поширюватися в Чортківському повіті, куди якраз повернулися бійці з італійського фронту. Епідемія швидко охопила 30 громад та сягнула пів тисячі випадків інфікування лише за три місяці.
Хвороба проявлялася високою температурою, висипкою по усьому тілу, а також виразкою шлунку, що в більшості випадків призводило до летального результату.
Пік спалаху тифу припав на весну. Так, в березні 1919 року на Тернопільщині інфікувалися понад 17 тисяч людей. Епідемія забрала життя майже трьох тисяч людей. Хоча, й кількість хворих могла бути значно більшою, адже не велося точних статистичних відомостей.
Варто додати, що однією з причин стрімкого поширення тифу були військово-польові шпиталі. Недолікованих хворих відсилали додому, що призводило до зараження усіх членів родини. Часто борючись з недугою інфікувалися і лікарі, через що повіти та села залишалися без належної медичної допомоги.
Для поборення інфекційної хвороби в ЗУНР видавалися санітарні приписи, створювалися інспекції та комісії. При кожному шпиталі діяли ізольовані інфекційні павільйони. Також засновувалися цивільні епідемічні шпиталі.
Функції дезінфекторів виконували санітарні колони, які користувалися паровими дезінфекційними апаратами. Зокрема, колони діяли в Тернополі, Бродах, Скалаті та Чорткові, забезпечуючи дезінфекцією довколишні повіти.
Через деякий час інфекційну хворобу вдалося побороти, однак вона повернулася з новою силою в 1918 році. Спалах тифу зафіксували у Бережанському районі. Захворювання забрало більше життів місцевих жителів, ніж в Першу світову війну.
Початок епідемії холери
В 1830-х роках ще одна страшна епідемія торкнулася усієї Європи, не оминула вона й Галичину. Перші випадки холери спостерігалися в Україні у 1830 році. Причиною розповсюдження пошесті стала російсько-турецька війна, особливо коли російські військові поверталися з фронту додому.
Найбільше хворих на холеру було в Самбірському та Стрийському округах. По всій території Галичини з кожної сотні хворих помирали 38 людей. Дієвих ліків проти холери не існувало, однак люди намагалися боротися з нею як могли.
Сприяла поширенню хвороби і масштабна пожежа в Тернополі у 1832 році, коли постраждала більша частина міста. Щоб покращити економічне становище Тернополя, австрійська влада дозволила проводити щорічно дев’ять ярмарків. Масове скупчення людей призвело до стрімкого зростання хворих на холеру.
Наприклад, в Тернополі хворих ізолювали в бараках на околиці міста, де зараз знаходиться стадіон. Тернополян закликали обов’язково дотримуватися чистоти та особистої гігієни, однак подібні заходи не приносили результатів. Жодні санітарні та медичні зусилля австрійської влади не допомагали подолати спалах холери.
Як завершилася епідемія
Епідемія забрала життя 1500 жителів Тернополя, приблизно 10 відсотків населення міста не пережили хворобу. Холера вирувала в Тернополі протягом п’яти місяців. Щоб запобігти зараженню, в церквах перестали проводити богослужіння. Місто практично обезлюдніло. Тернополяни боялися виходити з домівок та спілкуватися з іншими жителями.
Влада запровадила санітарні заходи, якими заборонила проводити поховання померлих від холери в межах міста або на цвинтарях.
Важкі часи та страшні пережиття призвели до появи в людей різноманітних забобонів та побоювань. Так, в жителів Тернопільщини виник великий страх перед упирями, який часто приводив до безглуздих смертей.
Зокрема, по хатах ходили ворожеї, які нібито розпізнавали «кровососів». Після цього упирів приковували ланцюгами, виводили на околиці села і спалювали на терновому вогнищі. Навіть умовляння священників не могли зупинити людей від дохристиянських вірувань і знищення своїх односельців.
Чудотворна ікона Божої Матері
Щоб хоч якось вберегтися від смертельної недуги, люди приділяли багато часу молитві. Існує легенда, пов’язана з іконою Божої Матері, яка зберігалася в містечку Почаєві на Тернопільщині. В період переслідування царським режимом Святої Унії образ перемістили до села Корсів, що знаходилося на межі Галичини та Волині.
Двоє братів-василіан передали ікону на зберігання своїм родичам. Згодом образ Божої Матері відзначився багатьма чудотворними випадками, тому побожні люди передали його до сільської церкви.
Одним з найбільших чуд, пов’язаних з реліквією був випадок, що трапився в 1831 році. В той час край потерпав від епідемії холери. Настоятель церкви разом з парафіянами, які залишилися в живих, звернулися у щедрих молитвах до Пресвятої Богородиці з проханням врятувати село від страшної пошесті. Це було якраз свято Покрови.
Після торжественної Літургії трапилося чудо. Хвороба відступила з села. Навіть ті люди, які й не сподівалися вижити, несподівано одужали.
Якщо підсумувати, холера та тиф поширювалися в часи воєн та соціальної нестабільності. Жодного імунітету від цих небезпечних хвороб не існувало. Посилював небезпеку від поширення хвороб і той фактор, що українці в минулі століття не знали елементарних правил та не приділяли багато уваги своїй гігієні.
