27 Вересня 2022

“Місяць в окупації”: історія переселенця, який пішки подолав 250 км

Related

Мати «Пташки» з Тернопільщини розповіла про останню розмову з дочкою

Медик Катерина Поліщук на прізвище «Пташка» вже декілька місяців...

«Не зможу дивитися в очі синові»: поліцейський з Тернопільщини віддав життя за Україну

З перших днів повномасштабної війни старший сержант поліції Тарас...

Диригент з Тернополя, який першим серед українців, очолив Празьку оперу

Випускник Тернопільського музичного училища імені Соломії Крушельницької збудував престижну...

Share

На 69 році життя Віктор Чайка став свідком бойових дій ще з перших днів повномасштабного вторгнення. Більше на iternopolyanyn.com. Зараз чоловік мешкає на Шумщині у селі Биківці, разом із тим допомагає сім’ї Гаврилюк у господарстві, повідомляє Шумськ Info.  

Як Віктору Чайці вдалося пішки подолати 250 км?

Віктор Чайка є вихідцем із Запоріжжя, проте все життя мешкав у селі Приморське, що на Херсонщині. Здобувши вищу освіту в  Машинобудівному інституті, працював в оборонній сфері. З перших днів війни село, у якому проживав чоловік опинилося в окупації. Через цю місцину проходив основний шлях окупантів на ще тоді не окупований Херсон та Миколаїв. Так, як будинок Віктора розташовувався просто дороги, кожного дня чоловік бачив величезні військові колони з технікою та особовий склад російської армії.

Більшість місцевого населення не були раді незваному гостю, проте знайшлися й такі, хто вітав російських солдат. На щастя, це були одиниці. Іншим ж, демонструючи свою “гостинність” вдалося знищити кілька одиниць ворожої техніки завдяки  найпростіший саморобній зброї “коктейля Молотова”. У відповідь на такі дії, окупанти обстріляли житлові будинки селища Приморське. 

Джерело: Шумськ Info. Віктор Чайка та Тетяна Гаврилюк

Близько місяця Віктор Чайка та інші мешканці, яким не вдалося виїхати з села, проживали під російською окупацією. За цей час чоловік неодноразово ставав свідком жорстокості “визвільників”. Все змінилося після поразки під славнозвісною Чорнобаївкою. Тоді ж рашисти почали перетягувати всю техніку в Скадовськ, що неподалік Приморського. Кожного дня Віктор бачив над своїм будинком ракети, чув вибухи, що змусили покинути рідну домівку, яка перебувала в окупації.

21 березня 2022 року Віктору Чайці вдалося покинути село. Із собою в дорогу взяв тільки невелику сумку, в яку поклав кілька речей для переодягання.  Спочатку чоловік прямував із Приморського до Скадовська пішки, це було близько 12 км, звідки до Голої Пристані- ще 40 км. Тоді ж вдалося добратися до Олешки, а звідти до Херсону, де Віктор трохи повернувся назад і зробив коло, звідки пішов до Берислава. Протягом усієї мандрівки, зупинявся на ночівлю в добрих людей, малопомітних місцях, часто у кущах, адже тоді мандрувати у нічний час було надто небезпечно. За 5 днів такої подорожі, Віктору Чайці вдалося пішки подолати близько 250 км. У Нововоронцовці чоловік зустрів українських військових, які забрали Віктора разом із собою. Надалі маршрут чоловіка проходив через село Мар’янівка, з якого він потрапив до Кривого Рогу, а звідти у Дніпропетровськ та Запоріжжя. Увесь цей час на його шляху траплялися люди, які допомагали. 

Як чоловік потрапив на Тернопільщину?

У місті Дніпро чоловік сів на евакуаційний потяг, яким добрався до Тернополя, звідти- на Шумщину.  У село Биківці, в якому зараз проживає Віктор Чайка, чоловік потрапив через Міську раду. Він просив надати відправити його до села та надати йому будь-якої роботи. Так потрапив у Биківці. Там чоловіку надають прихисток сім’я Гаврилюк. Про це жительку села Тетяну Гаврилюк, попросила її ж внучка, яка від початку війни проживає у бабусі. Зателефонувавши до помічниці старости жінка повідомила, що може прийняти в себе сім’ю з дитиною, на що та відповіла, що є чоловік, якому потрібна допомога. Тетяна Гаврилюк подумала та й погодилася, хоч і дуже переживала, адже людини зовсім не знає. 

Джерело: Шумськ Info. Тетяна Гаврилюк

Зараз чоловік мешкає у сім’ї Гаврилюк та допомагає у всьому по господарстві: порається в городі, рубає дрова та доглядає пасіку. За той час, що перебуває на Тернопільщині вона йому дуже полюбилася.Приємно вражений гостинністтю та добротою місцевого населення. Про те, чи залишиться мешкати на Заході України ще не знає, але точно буде тут до перемоги.

.,.,.,.