У Тернополі чимало вулиць названі на честь відомих українських діячів, митців і письменників. Проте значна частина цих людей немає абсолютно ніякого відношення з містом, а багато хто, його ніколи й не відвідував. Але серед них є й такі, що тут тимчасово працювали або перебували. Лише декілька вулиць у Тернополі носять почесні імена знаних постатей, які є уродженцями області. Далі на iternopolyanyn.
Вулиця Юліана Опільського
Вулиця Юліана Опільського знаходиться в історичній частині міста Тернополя, неподалік центру. Вона бере свій початок від вулиці Камінної й протягується аж до вулиці За Рудкою. Названа на честь відомого українського письменника Юліана Опільського, уродженця Тернополя. Його братом був вчений Степан Рудницький, який вважається засновником української геоморфології, антропогеографії та фізичної, політичної, демографічної географії. Життя і творчість Юліана було пов’язане безпосередньо з письменницькою діяльністю.
Юліана вважають першим українським письменником Тернопільщини. Він є історичним романістом, автором повістей та оповідань про Єгипет, Рим, Грецію та інші заморські країни. Доречі, будинок, у якому колись проживав відомий письменник досі зберігся. Його можна легко віднайти за адресою вулиця Камінна 2. За своє життя, Опільському вдалося відвідати чимало європейських країн, де письменник детальніше познайомився з місцевою культурою, мистецтвом, літературною спадщиною тощо. А враження від побаченого стали основою для написання історичної прози.
Юліан був поліглотом, вільно володів італійською, німецькою, латинською, старогрецькою та слов’янськими мовами. Завдяки цьому, міг вільно читати будь-яку іноземну літературу та зробити її переклад. Похований український письменник у Тернополі, на Личаківському кладовищі, де спочиває на полі 68. Із відомих установ, що знаходяться на вулиці, це колишнє швейне підприємство Галія, будинок, у якому проживав Джон Звожек і будинок знаного тернопільського лікаря та його дружини Вітошинських.
Вулиця Родини Барвінських
Вулиця Родини Барвінських розміщується неподалік центральної частини міста. Вона бере свій початок від Степана Качали й простягується аж до вулиці Богдана Хмельницького. На жаль, мало тернополян знає, хто такі Барвінські та яким було основне коло їх діяльності у Тернополі.
Одним із відомих представників сімейства, був священик Григорій Барвінський, який походив зі старовинного шляхетського роду. З нього, можна вважати, родина почала набувати авторитету серед тернополян і згодом стала однією з найвідоміших сімей Тернополя XIX століття. У Григорія було п’ять синів, які в майбутньому стали новим поколінням української світської еліти й політиків. Завдяки цьому, Барвінських визнавали, що давали їм певні привілеї. Тому їх голос у державі міг бути почутим.
Троє зі синів, Іполит, Осип та Іван вирішили продовжити батькову справу та стали священниками у Тернополі. Разом із тим, займалися культурно-громадською справою. Володимир обрав для себе шлях письменника, публіциста, видавця. Усе своє життя займався політичною і громадською діяльністю. На жаль, йому не вдалося дожити до старості. Помер у молодому віці. Але йому таки вдалося зробити великий вклад в тогочасне культурне і літературне життя. Із Тернополем найбільше був пов’язаний останній син, Олександр. Його обрали радником міської ради, а згодом обіймав пост почесного члена повітової ради. Серед усіх Барвінських, його вклад у життя міста можна вважати найбільшим.
Олександр став одним із тих, кого неабияк хвилювала тогочасна освіта. Він був піонером у підготовці українських підручників, запровадив практику у школах фонетичного правопису тощо. Виділився як активний політичний діяч. Троє дітей Олександра Барвінського також проживали у Тернополі.
У рідному місті їм, як і їхньому батьку та дядькам, вдалося стати відомими. Але не у всіх життя було наповнене щастям. Єдиній дочці Ользі вдалося стати відомою педагогинею й співзасновницею “Українська захоронка”, син Богдан теж реалізував себе в педагогіці, зокрема в історії. Останній з представників сімейства Олександра Барвінського, Василь, був репресованим українським митцем і музикантом, чиє ім’я тривалий час замовчувалося.
Вулиця Дениса Січинського
Денис Володимирович Січинський є першим професором музики в Галичині, відомим композитором і диригентом. Вулиця названа на його честь, бере свій початок з Кардинала Сліпого й простягається аж до бульвару Т. Шевченка у Тернополі. Чимало людей його знають завдяки гімну Галичини “Мир вам, браття, всі приносим”, автором музики до якого він є.
Народився майбутній композитор на Тернопільщині, у селі Хоростів, що тоді входило до складу Королівства Галичини та Володимирії. Зараз це сучасний Гусятинський район, Тернопільська область. Життєвий і творчий шлях митця вражає. Незважаючи на те, що чоловік був дуже талановитим, а його твори ставлять в ряд з світовими шедеврами, життя композитора не було сповнене блискучої слави та овацій.
Йому не вдавалося отримувати великі кошти лише завдяки музиці. На жаль, це явище було типовим для багатьох талановитих майстрів, композиторів, художників того часу, творчість яких високо визналася лише в сучасному світі. Через постійний брак коштів, Січинський був змушений виконувати будь-яку роботу, тому часто змінював місце праці. Свою першу музичну школу заснував лише в 1902 році у місті Станислав, що на Івано-Франківщині.
Бульвар Д. Вишневецького
Бульвар Дмитра Вишневецького у Тернополі названий на честь українського магната, козацького ватажка та гетьмана XVI століття Дмитра-Байди Вишневецького. Він розміщується в одному з мікрорайонів міста – Алясці. Бульвар бере свій початок від вулиці В. Симоненко й тягнеться аж до вулиці знаного українського режисера Л. Курбаса.Про Дмитра Вишневецького неодноразово розповідали у школі. Відомо, що він є уродженцем міста Вишнівець, яке колись входило до складу Кременецького повіту, Волинського Воєводства. Зараз це містечко належить до Тернопільської області.
Дмитро Вишневецький став першим, хто заснував на острові Мала Хортиця фортецю. У той час його обрали гетьманом серед козаків. Все своє життя ватажок вів боротьбу з тодішнім ворогом – Османською імперією, яка постійно здійснювала набіги на українські землі, руйнувала домівки, вбивала мирних людей та брала їх в ясир. Він здійснив чимало вдалих походів на Очаків. Але все таки одну битву, яка стала вирішальному в його житті, Вишневецький програв.
У Стамбулі, столиці Османської імперії, українського гетьмана було страчено. Це неабияк вплинуло на дніпровське козацтво, з яким він спілкувався. Постать Дмитра-Байди Вишневецького оповита таємницями й легендами, існує досить мало інформації про його особисте життя та реальний вигляд ватажка. Зараз це почесне ім’я носить один із бульварів у Тернополі. Тут знаходиться кілька шкіл, заклад дошкільної освіти та комунальний заклад Тернопільської міської ради “Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа № 1”.
Вулиця Романа Купчинського
Роман Купчинським є відомим українським поетом, журналістом, громадським діячем, уродженцем селища Розгадів, Зборівського району, що на Тернопільщині. Почесне ім’я митця носить одна з вулиць Тернополя, що розпочинається від 15 Квітня й тягнеться аж до вулиці Корольова. Із важливих установ, на вулиці знаходиться Технічний коледж Тернопільського Національного технічного університету імені В. Пулюя та перинатальний центр Тернопільської міської лікарні № 2.
Попри те, що Роман був уродженцем Тернопільщини, його дитинство промайнуло на Львівщині. Купчинського можна вважати українським активістом, адже він тривалий час був членом Товариства студентів вищих шкіл “Україна”, учасником легіону УСС та українського спортового руху.
Все життя чоловіка було пов’язане з улюбленою справою – письменництвом. Свій перший вірш молодому митцю вдалося опублікувати у часописі “Вісник Союзу визволення України”. Відтоді письменник намагається регулярно публікуватися в усіх можливих виданнях, зокрема у часописах “Шляхи” й “Діло”. Окрім прози на громадянську,стрілецьку й духовну тематику, писав ще стрілецькі пісні. Тривалий час працював у журналістській сфері, але писати не переставав. У період Другої Світової війни, Купчинський подався закордон. Спочатку проживав у Кракові, а потім в Німеччині. Остаточно оселився в Америці, де й продовжував свою літературну діяльність. Там публікувався у численних українських виданнях.
