Будь-яка держава не може існувати без надійного та професійного чиновницького апарату чи іншими словами бюрократів до мозку кісток. Мабуть вам доводилось з такими зустрічатися в Україні. До подібних чиновників можна ставитися добре чи погано, але вони так чи інакше є так би мовити кістяком, скелетом, фундаментом усього державного механізму. І їх ефективність, а отже успіх держави, полягає в реалізації всіх законів та постанов законодавчої влади. Саме таким відповідальним чиновником був Томаш Маліцький – тернопільський староста, а пізніше і воєвода Тарнопільського воєводства ІІ-Польської республіки. Детальніше про юриста, вояка та державного службовця Томаша Маліцького та його діяльність на території Тернопільщини в 20-30 рр. ХХ ст. розповість видання iternopolyanyn.com.
Тарнопольське воєводство
Як повідомляє zajezdnia.org, Тарнопольське (саме так, адже місто називалось Тарнополь, а лише з 1944 р. став називатися Тернопіль) воєводство було створено 23 грудня 1920 р. Загалом все воєводство поділялось на 17 повітів, а також мало 36 міст і та 168 сільських громад. Найбільшими містами після столиці воєводства – Тернополя були Броди, Бережани, Чортків, Збараж, Золочів. В ці роки Тарнопольське воєводство було в числі найменш економічно розвинених на території Речі Посполитої.
А вже 6 вересня 1922 року найвищий законодавчий орган Сейм Республіки Польща прийняв так званий «Акт про принципи загального губернського самоврядування», що давав можливість кожній адміністративній одиниці окупованої поляками України певну автономію. А тому тут було створено двопалатний воєводський сеймик, який складався з 60 осіб: 30 членів українці і 30 поляки. Всі питання ці курії обговорювали окремо, але щоб прийняти рішення, то треба було згоду обох груп. Сейм вирішував питання релігії, освіти, благодійності, охорони здоров’я, будівництва, сільського господарства, промисловості, торгівлі, комунальних справ та інше.
Якщо із законодавчою владою все зрозуміло – вона визначала куди спрямувати гроші, то з виконавчою все було складніше. Адже вона мала реалізовувати забаганки сеймику. Цим займалися воєвода, під воєвода та 8 членів, що обиралися по половині польською та українською курією. А ще 4 призначалися воєводою. Офіційний журнал воєводства мав виходити польською та українською мовами.
Томаш Маліцький – початок життя та діяльності
Останній Тарнопольський воєвода Томаш Маліцький народився напередодні Різдва 1885 року в Лукавці. Це село, яке сьогодні знаходиться в Підкарпатському воєводстві, тоді входило до складу Австро-Угорської імперії. Після закінчення гімназії в Жешуві почав вивчати право спочатку в Ягеллонському університеті, а потім у Львівському університеті, де здобув ступінь магістра права.
Задовго до вибуху Першої світової війни займався незалежницькою діяльністю, переважно в молодіжних гуртках у Жешові, а згодом у Кракові та Львові. Після вибуху Першої світової війни він став вояком Польської військової організації, також був активним у Комісії захисту біженців при Польському парламентському колі у Відні та Комітеті архієпископа захисту польських біженців у Львові. Також займався вербуванням бійців до Другої бригади польських легіонів. У листопаді 1918 року уникнув арешту українською владою і втік до Кракова.
Службова кар’єра
Саме в цей час він розпочав свою чиновницьку роботу референтом у Мостиськах, потім окружним комісаром у Косові. Так почалася його службова кар’єра. Далі польська ліквідаційна комісія постановила довірити йому посаду старости в Тарнові. За деякий час, після короткого періоду роботи в Кракові та Торуні, у 1922 році майже 40-річний Томаш Маліцький опинився на Україні, яка, як виявилося пізніше, стане усім його професійним життям. Спочатку в 1925 році він був комісаром міста Трембовля (Теребовля), а в 1926 році став старостою Тарнопольського повіту. Перед тим, як у 1937 році він став воєводою цього південного воєводства, у Тарнополі урочисто відзначили 10-річчя його обов’язків старости.
Преса про Маліцького
Ось що писав кореспондент газети з Тарнополя: «Тарнопільський повіт відзначив 10-річчя обов’язків тарнопільського старости п. Томаша Маліцького. Церемонія зібрала […] величезну кількість сільського населення (понад 2000 осіб), представників усіх органів влади та установ, а також громадських, економічних і культурних організацій». Один із селян, який був присутній на церемонії, заявив: «Величезні натовпи сільського люду, який зібрався спонтанно, яскраво свідчать про громадянську позицію ювіляра, за те, що він всім серцем віддається потребам народу, сьогодні цей народ відплачує йому своєю участю тут і щирою прихильністю. Протягом 10 років староста Маліцький у своїй діяльності не тільки обмежувався службовою діяльністю, але завжди був ініціатором і щирим поборником усіх дій, з метою покращення долі людей і села. Тому він міцно зв’язав цей народ з нашою молодою державністю, створивши в масах велику довіру до органів загальної та місцевої державної адміністрації».
«Схід.
Львів – Станіславів – Тарнополь.
Життя міст і сіл у південно-східних воєводствах»
Результати діяльності
Відзначимо, що староста Томаш Маліцький справді користувався великою симпатією та визнанням, також і серед своїх однодумців. Було підкреслено його вміння поєднувати обов’язки начальника з одночасною великою добротою до підлеглих. «Усі заходи, які хоч якось вплинули на піднесення широкої громадськості, були здійснені або з ініціативи старости, або з його великою допомогою», – сказав під час церемонії один із мерів, перераховуючи заслуги Томаша Маліцького, зокрема «20 завершених Народних домів», 4 костьоли, 2 каплиці, 4 пресвітерії, 10 шкіл, розпочато будівництво 9 народних домів, 1 костьолу, 4 каплиць, 5 шкіл.
Тарнопольский воєвода
Суботнє видання «Gazeta Lwowska» від 17 квітня 1937 року, між інформацією про переворот в Іспанії та закликами подбати про фізичне здоров’я нації, лише побіжно повідомило про призначення міністром внутрішніх справ Томаша Маліцького на посаду тарнопольського воєводи, коли він замінив на цій посаді Альфреда Білика, переведеного на посаду львівського воєводи. Загалом воно лише через кілька днів з’явився в пресі: «Цьому призначенню він завдячує своїй наполегливій праці для зміцнення польської державності на порубіжжі. […] Результати його праці для вас такі багаті, що їх важко проілюструвати, тому суспільство, отримавши звістку про призначення старости Маліцького воєводою Тарнопольським, сприйняло її з великою радістю і в надії, що польська держава не зазнає втрат на пограниччі, навпаки,це сприятиме так бажаній консолідації польського суспільства та нормалізації співіснування обох національностей, які проживають у воєводстві», – писав журналіст Gazeta Lwowska.
Томаш Маліцький, як тарнопольський воєвода, а до того староста, фактично був ініціатором будівництва багатьох Народних домів, костелів, каплиць, мережі народних шкіл та Стрілецьких товариств. Він також зробив великий внесок у розвиток сільського господарства та підвищення рівня життя сільського населення. За свою роботу отримав Командорський хрест Ордена Відродження Польщі (1938) і Золотий Хрест Заслуги (1929). У 1936 році Папа Пій ХІ нагородив його титулом папського камергера за видатну діяльність у галузі будівництва костелів і каплиць у Тарнопільському повіті. Грамота з рук архієпископа Болеслава Твардовського прийняв Томаш Маліцький під час виконання обов’язків воєводи 12 травня 1937 року в Тарнополі.
Тернопільський історик І. Дуда пише, що коли 13 лютого 1938 р. Великій Березовиці відбулося урочисте освячення цукровні “Поділля”, то серед присутніх були представники уряду, міністр фінансів Польщі Евгеніуш Квятковскі, міністр рільництва Понятовскі та тернопільський воєвода Томаш Маліцький. В урочистостях взяли участь представники промислових, рільничих і фінансових кіл Галичини.
Останні дні на посаді
17 вересня 1939 р. Томаш Маліцький останній день працював на посаді. Адже в цей день радянські війська увірвалися до українських земель окупованих Польщею. Того ж дня він разом із віце-воєводою Базилієм Роговським виїхав із Тарнополя через кордон з Румунією. Через рік він пішов добровольцем до польських збройних сил на Заході та воював на Близькому Сході в Окремій карпатській стрілецькій бригаді. Він брав участь, серед іншого, у кампанії в Африці 1941-1943 рр.
Відгук про діяльність Томаша Маліцького
Міністр внутрішніх справ Фелікс Славой-Складковський вважає, що його діяльність у регіоні була «повільною, але впевненою». Це був комплімент, адже Тарнопольське прикордонне воєводство зі складним національним складом потребувало системних політичних рішень.
Останні роки життя
Після війни він повернувся до Польщі в 1947 році. Доля та історія закинули Томаша Маліцького до Вроцлава, де осіло багато мешканців колишньої Тарнопольської губернії. Тут він і помер 18 квітня 1951 року. Через два дні його поховали на Грабішинському цвинтарі. Це єдиний воєвода ІІ Речі Посполитої, похований у Нижній Сілезії.
