30 Листопада 2022

Славко Луцишин: невідома історія відомого тернополянина

Related

Топ-5 додаткових можливостей у сучасному телевізорі

Ще 10-15 років тому телевізори були просто пристроями для...

Який генератор вибрати для приватного будинку

У зв'язку з енергетичною кризою уникнути блекаутів не вдасться,...

Діяльність спортивного товариства “Сокіл” на Тернопільщині

Спортивні товариства в Україні з’явилися дуже давно. Перше було...

Розвиток гімнастики на Тернопільщині від кінця ХІХ і дотепер

ХХ століття вважають сторіччям гімнастики. І це зовсім не...

Share

В туристів, які юрбами, парами чи поодинці приїжджають до Тернополя з часом виникає питання, хто такий отой Славко Луцишин, якому встановлений пам’ятник біля мосту над Серетом? Таке ж питання, впевнені, інколи цікавить багатьох тернополян, які через свою заклопотаність навряд чи мають час досліджувати славну історію свого міста, а тим більше цікавитись окремими діячами, які десь, колись, щось там зробили, і тепер їх відзначили. В той же час пам’ятник все ж привертає увагу, а тому давайте разом з вами спробуємо розібратися, хто такий Славко Луцишин і яке відношення він має до нашого міста. Детальніше про це розповість видання iternopolyanyn.com.

Місце та дата народження

Як повідомляє видання Збруч, Мирослав Луцишин або як його ще називають Славко – це тернополянин, учасник Першої світової війни. Він народився в Тернополі 22 травня 1908 р. на вулиці Болотній, будинок 19. Пізніше ця вулиця називалась Заозерна, а тепер Чумацька. Загалом – це район Загребелля, яке зараз стало частиною мікрорайону Дружба. Про його життя до війни мало відомо, а от участь у військовий діях під час світової війни вже дозволяє відкрити завісу таємничості і дізнатися більше.

Світова війна і Тернопіль

Війна прийшла в Тернопіль 23 серпня разом з російськими вояками, які на всій ширині цієї ділянки фронту відкинули австрійські війська і захопили наше місто. Боїв за місто не було. Австрійські солдати спочатку закріпилися на петриківських пагорбах, щоб далі продовжити відступ до Львова і Перемишля. Російські військові одразу ж кинулись шукати харчі, спиртне та не гребували можливістю пограбувати місцеве населення, особливо коли дізнавались, що вони євреї чи поляки. Навчальні та культурні заклади були закриті. В них розміщувались шпиталі та військові частини. Так, до речі в сучасній ЗОШ №4 був військовий госпіталь. Детальніше про цей заклад тут. Також росіяни відкрили в місті курси російської мови, а лише в 1916 р. було відновлено навчання українською мовою. Детальніше про перебування росіян в Тернополі тут. Загалом під час війни у Тернополі 8 разів змінювалась влада – повідомляє історикиня Любомира Бойцун. Події війни мали значний вплив на населення та економіку міста. Так, населення зменшилося на 5 тис. осіб. Було 35,2, а стало 30,9 тис. Також місту було нанесено збитків на 16 млн. крон.

Славко Луцишин і світова війна

Воєнні дії зачепили сім’ю Луцишиних в 1915 р. коли відбувся Горлицький прорив австро-німецькими військами російського фронту. Тоді фронт зупинився між Тернополем та Зборовом. Славко перебував в селі Озерна, що за 22 км від Тернополя. Тут він був важко поранений. Батьків поряд не було. Адже батько перебував на фронті і загалом потрапив в російський полон, а мати намагаючись втекти від росіян була евакуйована аж в Нижню Австрію (близько 900 км від Тернополя). Чому матір не була з сином нам не вдалося дізнатися. Тим не менше, поранення Мирослава було успішно вилікуване австрійськими медиками у військовому шпиталі 3-ї австро-угорської армії (мабуть це називається «народився в сорочці»).

Війна продовжувалась і після одужання Славко разом з дивізією армії, де він лікувався, був перекинутий на Італійський фронт. А отже, військові забрали дитину з собою, щоб не залишати в горнилі війни. Тим більше, що в нього не було житла, батьків, які на цей момент не могли про нього піклуватися. Але не все так просто. Адже за такий вчинок довелось «розплатитися». А саме відслужити 3 роки у статусі солдата в австро-угорській армії. Зокрема, йому доручили допомагати в госпіталі, в якому його лікували, санітетом, тобто санітаром (працівником, який доглядає поранених військовослужбовців). Місце служби спочатку була окупована Сербія, а потім Південний Тіроль (Італія).

Протягом війни, а воював Славкомед майже 4 роки (1915-1918), він таким чином побував на російському та італійському фронтах війни. До нього була прикута увага військовослужбовців високого рангу. Зокрема, є світлини Славка з командувачем 11-ї армії генерал-полковника Віктором фон Данклем та іншими генералами армії.

Життя після війни

Війна закінчилася і Славко Луцишин продовжив займатися тим, що вивчав медицину. Інформацію про це надає нам тернопільська історикиня Любомира Бойцун, яка теж жила на вулиці Чумацькій і знала сім’ю Луцишин. Вона зазначає, що він міг бути в складі Організації Українських націоналістів, працював в міській управі і загинув Славко 9 жовтня 1943 р. Його було вбито в одному скверів міста. Вбивцю не було знайдено, як і незрозуміла причина вбивства. Йому було 35 років. Чеслав Бліхарський – тернополянин, історик та збирач історичної спадщини Тернополя про якого ми писали тут, навіть вказав точний час його смерті, а це близько 19.00.

Будинок і сім’я Луцишиних

Будинок в якому проживав Славко Луцишин на даний час зберігся і знаходиться за адресою, яка вказана в вище в тексті. Він дещо перебудований, але в основному зберігає риси, які були притаманні будівлям початку ХХ ст. Після закінчення війни родина Луцишин зібралася в повному складі. Протягом життя батьки виростили крім Мирослава ще 5 дітей. Батьки померли в 50-х роках. Батько займався покрівлею будинків залізом, ковальством і тому його праця користувалася попитом і повагою оточуючих.

Інші випадки служби дітей на війні

Історія участі дітей у війнах не нова. Протягом століть воєнні дії забирали в дітей дитинство і змушували брати до рук зброю. Так можна згадати хрестовий похід дітей в 13 ст., «битву дітей» у війні ХІХ ст. в Парагваї чи оспіваних поляками «львівських орлят» – дітей, які сприяли окупації Львова польськими збройними формуваннями в 1918 р. У Другій світовій війні наймолодшим військовим вважається росіянин Сергій Альошков, який в 1942 р., маючи 6 років брав участь в боях під Сталінградом і навіть (так пише радянська історіографія) допоміг в порятунку командира.

Якщо говорити про події Першої світової війни, то офіційна історіографія цієї події вважає наймолодшим солдатом війни сербського хлопчика Момчила Гаврича (1906–1993). Останній воював австро-угорської армії, адже хорватські солдати вбили його родину і спалили дім. Маємо національний конфлікт, який пізніше вилився в громадянську війну вже в кінці ХХ ст. Про Момчила Гаврича знаємо, що він мав звання молодшого сержанта. В той же час сербський військовий був старшим за Славка Луцишина, адже пішов в армію маючи вже 8 років, а не 7, як наш земляк.

Пам’ятник Славку Луцишину

Мирослав Луцишин загинув. Інформації про його життя та діяльність не так багато. З часом її буде ще менше, а тому тернопільські активісти та краєзнавці вшанували пам’ять земляка і встановили 1 вересня 1915 р. його скульптуру біля мосту через річку Серет. Скульптором пам’ятника виступив Дмитро Пилип’юк. Хлопчик зображений в шинелі, як солдат війни, а навколо нього земна куля і колесо історії – символ руху, вічності і нагадування про події минулого. На пам’ятнику також зображений птах – це галка, як символ того, що Славко Луцишин захищав кордони Австро-Угорської імперії.

Отже, в якості підсумку про відомого земляка можемо сказати словами історика Миколи Шота: «Одна війна зробила Славка Луцишина легендою, інша – забрала життя». А ви знали хто такий Славко Луцишин?

.,.,.,.