27 Листопада 2022

Росіяни в Тернополі: Перша світова війна

Related

Діяльність спортивного товариства “Сокіл” на Тернопільщині

Спортивні товариства в Україні з’явилися дуже давно. Перше було...

Розвиток гімнастики на Тернопільщині від кінця ХІХ і дотепер

ХХ століття вважають сторіччям гімнастики. І це зовсім не...

Мар’ян Лукасевич: історія спортивної та військової кар’єри члена “Поділля”

Минуле століття в історії України відзначилося низкою подій. Його...

Share

Війна завжди несе біду, нещастя, біль та смерть. В ХХ ст. мешканцям Тернополя довелось прожити багато хвилин в часи війни. Їх забирали на війну, захоплювали, грабували, нищили майно, вбивали і ґвалтувати російські, австрійські та німецькі солдати. Можливо ваші родичі розповідали про це. Якщо ж ні, то читайте дослідження про події війни в публікації видання iternopolyanyn.

Війна

Як повідомляє видання Бабель, Перша світова війна – це глобальний військовий конфлікт, що тривав в Європі від 28 липня 1914 – 11 листопада 1918 р. У цій війні взяло участь 38 держав, які мали населення 1,5 млрд. осіб. У війні загинуло 8,5 млн. військових та 13 млн. цивільних. Сторонами війни виступили великі світові держави: Антанта (Британія, Франція, Росія, США з 1917 р., Сербія, Румунія, Китай, Канада, Бельгія, Японія та інші) та Троїстий, а пізніше Четверний союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Османська імперія та Болгарія). Тернопіль, як вся Галичина на той час входили до складу Австро-Угорщини, а тому прийняли участь у війні на стороні Четверного союзу.

Початок війни

Ви ж знаєте як почалася ця війна, правда? Можна сказати, що війни хотіли всі вищезазначені держави. Адже за її допомогою можна було вирішити численні політичні та економічні проблеми. Але почалося все банально з терористичного акту. Боснійський серб Гаврило Принцип 28 червня 1914 р. вбиває австро-угорського спадкоємця ерцгерцога Франца Фердинанда. Австро-Угорщина висунула ультиматум Сербії, а коли відповідь войовничих сербів її не задовольнила, то 28 липня почала бомбардувати Бєлград, який був за декілька кілометрів від спільного кордону. Росія активно кинулася захищати сербів (православні тут і там) і тому розпочала часткову мобілізацію. У військовий час це означає повноцінне оголошення війни (ось чому Росія у війні, яку вона розпочала проти України в 2022 р. цього не робить, а прикривається словами про “спецоперацію”). В той же день, 30 липня, Австро-Угорщина та Німеччина теж розпочали мобілізацію, одночасно вимагаючи від Росії припинити свою. Коли ж цього не сталося (росіяни на той час горіли бажанням покарати німців), то 1 серпня Німеччина оголосила війну Росії. Далі це зробила Австро-Угорщина. Франція та Англія підтримали свого союзника і там закрутились коліщата смертоносної війни. 

Ставлення українців до війни

З самого початку війни українці, в переважній більшості, підтримали австрійську владу і масово пішли в армію. Влада організувала загальну мобілізацію. А для старших осіб було створено ополчення, що в цій країні називалося “Ляндштурм”. Політичні сили закликали владу утворити українські національні підрозділи, які б могли захищати імперію із зброєю в руках. А тому 6 серпня 1914 р. була створена єдина бойова управа Українських Січових стрільців. По містах Галичини було організовано центри для вербування добровольців в УСС. Було набрано в Львові, Тернополі, Бережанах та інших містах 28 тис. осіб. Проте влада побоюючись такої кількості війська озброїла старими рушницями лише 2,5 тис. осіб.

Війна і Тернопіль

З перших днів війни австрійська влада розпочала кампанію пропаганди проти росіян або як їх називали на Галичині москалів. В пресі, листівках, плакатах, розмовах, телеграмах розповідали, що вони страшні люди, вирізають цивільне населення, а також знущаються над людьми відрізаючи їм очі, ніс, вуха. 

Незважаючи, що війни чекали, війна була близько, але все ж населення надіялось, що війна не прийде в Тернопіль. Тим більше, ніхто не хотів тут бачити ворожу армію. В той же час з перших днів війни в Тернополі почалася евакуація населення на Захід. Перш за все переселялись родини, які працювали в адміністрації міста. Відправляли їх переважно до Чехії та Моравії, а також у Відень та Будапешт.

Чоловіки йшли воювати, залишились в місті старші чоловіки, жінки, діти. Після того, як відбулися перші евакуації, серед людей, що залишились почалася паніка. Адже ніхто не бажав тут бачити російських солдатів, тим більше, що до кордону було близько 40 км. А тому деякі родини з околиць міста чи навколишніх сіл кидали своє житло і переїжджали в місто і ховалися в підвалах кам’яниць. 

Наближення фронту

В цей же час урядова пропаганда розповідала, що армія захистить країну і хвилюватися немає причин. Але 22 серпня в Тернополі, після 3-х тижнів війни, стало чутно гарматні постріли. За деякий час на місто почала падати шрапнель. Вогонь був спрямований проти залізничного палацу, або як його тоді називали двірця, віадуку та колії, що вела до села Білої. Особливу увагу російська артилерія присвятила вежі парафіяльного костелу. Австрійці розуміли, що місто їм не втримати і тому окопалися на правому березі Серету, на петриківських горбах, щоб потім відступити аж до Стрия. Мешканці міста похапливо ховалися в пивницях та підвалах. 

Росіяни увійшли в місто в неділю, 23 серпня, із Сходу, зі сторони Підволочиська, рухаючись вздовж залізничної колії та дороги. В цей час було спекотно. Світлини та інформація від сучасників цих подій свідчить, що боїв за місто не було як таких. Австрійці втікали і пропонували цивільним до них приєднатися. На світлинах видно, що росіяни просто зайшли в місто тримаючи за спиною кріси (ручна вогнепальна зброя з кременевим або колісцевим механізмом). На залізничних коліях стояло декілька цистерн з спиртом, які залишились після втечі австрійців. Щоб не віддавати їх солдатам і не спровокувати серед них п’янство, командування наказало розбити цистерни. А тому вулицею Тарновського аж до костьолу текла річка спирту. Вздовж вулиці цей потік охороняв загін козаків з нагайками. 

Окупаційна влада в Тернополі

Прихід росіян в Тернопіль викликав страх. Очевидець цих подій розповідав, що “всі в підвалі молились і чекали своєї останньої хвилини. З вулиці було чути тупіт війська, що марширувало. Люди пошепки переговорювались: москалі йдуть. Далі почувся стукіт в двері. “Нє бойтєся, ґаспада, откройте двері”, – говорили солдати. Коли їм відкрили, то вони попросили води. Одразу не повірили, що вона не отруєна і попросили перш за все випити тому, хто її дав. Побачивши, що вода у відрі не отруєна – почали всі пити з горнятки. Після цього всі заспокоїлися і вийшли надвір. 

Солдати напившись води кинулися в сад. На час приходу росіян овочі і фрукти лише дозрівали. Виключення становили літні яблука “папіровки”. Солдати не зважали на нестиглість плодів і трясли дерево так, що аж тріщали гілки. Прохання тернополян не допомагали. Після того, як солдати поїли, то сіли рядком під стодолою за своєю потребою. Паралельно шукали і били комах-нужду. 

Інша група солдатів увійшла до сусіднього будинку, де ніхто не жив, але який належав єврею Рапапорту. Останній маючи дім та поля, вирішив втекти перед наступом росіян, залишивши все, що мав. Солдати дізнавшись, що тут жив єврей кинулися нищити все майно: трощити меблі, вікна, посуд. Далі знайшли в саду вулики і викуривши бджіл соломою почали їсти мед разом з воском і трутнями.

Російська влада позакривала школи, бібліотеки, музеї та гімназії. В останніх взагалі облаштували військові госпіталі. А директор української гімназії Роман Цегинський із сином, хвилюючись за можливі репресії в свою сторону, отруїлись. 

Влада здійснила депортацію найбільш неугодних їй українців. Було обмежено вживання мови, атак зазнала греко-католицька церква. Справа в тому, що командування і адміністративна влада на чолі з графом Бобринським таким чином мстилося галичанам за те, що ті, активно підтримували австрійську армію. 

На правах переможців росіяни відкрили в місті курси російської мови. Ніхто не мав бажання навчатися “великому та могучему”, а тому в 1916 р. дозволили “малоруські школи”. 

Російська влада страшно боялась поляків та польського повстання, адже в 1915 р. Австрія та Німеччина проголосили відновлення польської держави і визнали її незалежність. А тому ставлення до поляків було відповідним.

Війна, тилове життя, відсутність перспективи в роки війни мали значний вплив на дисципліну армії. Вона поступово розкладалась. Одного разу російський солдат навіть застрелив офіцера після того, як останній почав вимагати в нього віддати честь. 

Російське командування не дарма побоювалось п’янства. Адже солдати не маючи спиртного пили одеколон, денатурат. 

Одним зі способів підтримки дисципліни була православна церква. Саме на неї завжди покладала надію російська монархія. А тому солдат заставляли регулярно причащатися та сповідатися. А так як в місті не було православного храму, то церкву зробили в приміщенні польського “Сокола” на сучасній вулиці Івана Франка. 

Церква отримала назву Свято-Миколаївська. Замість дзвіночків висіли на мотузці залізяки. Настоятелем був Федір Титов – професор Київської духовної академії, а далі став Дмитро Марков.

В 1917 р. бойові дії знову активізувалися. Російська імперія “наказала довго жити”, а їй на зміну прийшов Тимчасовий уряд, військовим міністром якого був О. Керенський. Саме він приїхав в червні 1917 р. в Тернопіль, щоб піднести бойовий дух солдатів та офіцерів. Зібралося багато людей (фото вище і нижче). Як виявилося пізніше його промова успіху не мала. Російський наступ захлинувся. 

11 липня 1917 р. австрійська армія разом з німецькими частинами знову захопила Тернопіль. 

Росіяни звинуватили в своїй поразці Перший Гвардійський корпус, який нібито з ініціативи солдатів-більшовиків самовільно залишив місто. Розправитися з гвардійцями мали козаки Донського полку.

Збитки від російського вторгнення

Російська армія втекла з міста, але збитків вчинила чимало, а саме 16 млн. крон. Після повернення австрійців їх було підраховано і оголошено тернопільським староством. Наскільки велика ця сума дозволяє нам зрозуміти праця Мар’яна Гуркевича “Ціни в 1796-1914”. За нею на ці гроші до війни можна було купити 4878 кг золота. Тут варто зважати, що інфляцію обезцінила крону, але все ж і на ці гроші можна було гарно жити. 

Український галицький діяч, адвокат, правник, посол до австрійського парламенту та Галицького сейму Сидір Голубович повідомляв в газеті “Українське слово” від 29 серпня 1917 р., “що війна і російська окупація вщент знищила львівське передмістя Тернополя. Церкву закидали гранатами. Немає жодного будинку, де б були цілі всі шибки. Ринок вцілів. На вулиці Перля стоять спалені будинки”. Найбільшого спустошення зазнала територія біля будинку гімназії. Навколо спалені будинки, розграбований склеп, готель Адлера. В той же час будинок “Народної торгівлі” вцілів. 

“Схожа ситуація була на одній з центральних вулиці Міцкевича. Розграбовані та спалені будинки. Останні до речі були сплановано знищенні росіянами. А саме спаленні. Як і замок Тарновського. Парафіяльний костел стояв пошкоджений, залізнична станція, вокзал спалена та розбита”. І це лише три роки перебування росіян в Тернополі. Руїн, яких завдала Тернополю ці війна вдалося позбутися лише через 15 років. А саме в 1930 р. на місці, де були гарні будинки було збудовано готель і кав’ярню “Польонія” (останні роки там був гастроном “Дністер”). 

Чому росіяни все нищили? Перелом у цій частині фронту розпочався в 1915 р. Росія зрозуміла, що швидко війну не виграти, а тому якщо доведеться відступати, то слід залишати після себе мертву землю. Перш за все з 1915 р. розпочалося переселення людей. Не тільки з Тернополя чи Галичини, а й з Поділля і Волині. За декілька років було виселено 4 млн. осіб. Опікувався переселенцями так званий “Тетянинський  комітет”, яким керувала одна з дочок Миколи ІІ. Люди свідомо не хотіли переселятися, а тому жінки ховалися в лісі,а чоловіків вважали потенційними військовими і тому насильно садили у вагони і відправляли в Київ, а далі Харків, російські губернії. З собою можна було брати 81,5 кілограм речей. У вагоні мало бути не менше 30 людей, але переважно було й більше.

Тернопільщина під час війни

Цікаві свідчення про Тернопіль і Тернопільщину цих часів подає американський журналіст Джон Рід. Зокрема, він влітку 1915 р. здійснив поїздку вздовж лінії фронту і розповів про стан населених пунктів Галичини. Заліщики, як повідомив журналіст, брали, грабували, палили тричі. Бомбардували п’ятнадцять днів підряд. Більшість населення покинула містечко, бо допомагала противнику. Далі цитата: “В’їхавши на базарну площу ми помітили руїни високих будинків під бідними накриттями яких йшла млява торгівля. Селяни з пригніченим виглядом розкладали мізерні запаси овочів, хліба. Поряд ходила сила-силенна солдатів. Жах завис на містом”. 

Від військових дій постраждали крім Заліщиків і Гусятин. Артилерійські обстріли знищили центральну частину цим затишних галицьких та подільських містечок. 

Джон Рід також згадує Тернопіль в 1915 р. Він зазначає, що “був вражений цим містом. Тут було повно війська. Полки, що поверталися з позицій і поповнення, що прибувало з Росії у новій, не пошарпанній військовій формі”.

Російські солдати в 1917 р. біля Тернополя

Схожа доля була й в Зборівщини. Так, О. Кузьма, сотник австрійської армії пише у книзі “Листопадові дні 1918 р.”, яка була видана в 1931 р. у Львові, що місцевість була знищена до тла. Тільки з десяток сіл залишилось цілими. А взагалі населення тепер живе в землянках і голодає.

Ціни на продукти під час війни

Війна створила нестачу найнеобхідніших продуктів харчування. Також певний вплив на ціни мав той факт, що війна почалася, як в час збору врожаю, а отже жнива доводилось проводити під обстрілами. Складнощі були й з відсутністю необхідної робочої сили, а адже переважно чоловіків забирали на фронт, а також з відсутністю гужового транспорту, який вивозили збіжжя з полів. Врожай загалом було зібрано частково. 

Ціни на борошно, мило, сірники, свічки, медикаменти, сіль, гас значно виросли. Зокрема, в Кременці ціна 1 пуду (16 кг) житнього борошна за рік часу (з 1914 по 1915) виросла з 80 ком. до 1 крб.50 коп., сіл коштувала 60 коп. і стала коштувати 2 крб., гас був 1 крб.60 коп., а став коштувати 2.40 крб.

Нестача продуктів, товарів першої необхідності спричинили в краї голод.

Повернення австрійців

Австрійська імперія повернувши собі Галичину одразу кинулась шукати винних в своїй поразці і відповідно знайшло таких в особі українського населення. Його звинуватили в зраді, а тому винищували розстрілами, шибеницями та депортацією до таборів в Австрії. 

Отже, Перша світова війна стала велетенською трагедією для українського народу загалом і населення Тернополя зокрема. Українцям у цій війні довелось воювати один проти одного. Одним за австрійців, а іншим за росіян. Схоже на ситуацію у війні 2022 р. між РФ та Україною, чи не так?

.,.,.,.