Сучасний світ важко або й взагалі неможливо уявити без страхової медицини. Де б ми не були, вона є нашим гарантом безпеки від ризиків витрат, пов’язаних із отриманням медичної допомоги. У багатьох країнах світу страхова медицина є формою соціального захисту інтересів населення в системі охорони здоров’я. Далі на iternopolyanyn.
На західноукраїнських землях з’явилася ще наприкінці ХІХ століття. Її появі передувало декілька чинників. У Галичині її функції виконували медичні установи, що називалися Касами хворих.
Для чого потрібна страхова медицина?
Страхова медицина на українських землях з’явилася відносно давно, наприкінці ХІХ- початку ХХ століття. Медичним страхуванням називають тип страхування від ризику витрати, пов’язаних із отриманням медичної допомоги. Воно є формою соціального захисту інтересів населення в системі охорони здоров’я. Якщо ж виникає страховий випадок, то страховик гарантує оплату медичної допомоги за ті кошти, що є накопиченими страхувальниками. Страхова медицина гарантує людині надання деяких безкоштовних послуг, за умови виникнення страхового випадку.
Її метою є охорона здоров’я населення, забезпечення відтворення населення, розвиток сфери медичного обслуговування тощо. Елементи страховою медицини існували на українських землях, зокрема тих, що перебували у складі Австро-Угорської імперії ще колись. Однак тоді ще навіть не здогадувалися про те, що у майбутньому це стане важливим типом страхування. Щоправда, до сьогодні ця послуга не стала однією із найзатребуваніших.
Звісно, що існують позитивні тенденції, проте вони є незначними з реальними можливостями цього ринку. Споживачі зазвичай не є зацікавленими у придбанні страховки в Україні. Вона дещо втратила свою цінність у порівнянні з минулими століттями. Тож давайте дізнаємося, що саме спровокувало її появу на території нашої держави та якими були перші прояви.
Створення Кас хворих у Галичині та у Тернополі
Наприкінці ХІХ століття на українських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії вже зустрічалися перші елементи страхової медицини. Вони мали назву “Каси хворих”. З переходом на систему обов’язкового страхування в державі прийняли три закони, які стосувалися страховки. Найголовніша причина впровадження страхування медицини – залучення додаткових коштів, що виділялись на медичну допомогу з фондів, які перебували у розпорядженні цих установ.
Каси хворих були поширеними на Галичині ( на Тернопільщині були теж) не лише у австро-угорський період, але й у ЗУНР, а згодом у Польській республіці. Щодо останнього періоду, то у ті часи українці зіткнулися з нетолератним ставленням до себе через етнічну приналежність, адже більшість лікарів у Касах були поляками. Попри це, деякий час Каси хворих розширювали мережу медичних закладів. Вже після Першої Світової та україно-польської війни, розвиток цієї галузі в Галичині дещо занепали. Це, до речі, стало однією з основних причин поширення різного виду інфекційних захворювань, спалаху епідемій в краї.
У Тернополі працювала одна Каса для хворих. Вона діяла лише за кошти, що відраховували підприємці як відсоток прибутку. Держава дуже мало сприяла її розвитку. Страхову медичну установу заснували ще у часи панування на українських землях Австро-Угорщини, наприкінці ХІХ століття. Однак статут затвердили лише у 1920 році. Каса для хворих у Тернополі забезпечила безкоштовним медичним обслуговуванням і лікуванням. Сьогодні від неї не залишилося й сліду. У минулому установа функціонувала на сучасній вулиці Олени Кульчицької( колишній Пасажа Адлера). У будинку розміщувалася навіть окреме приміщення для консультації матері і дитини.
Після війни, у 20-30 роки, обов’язки директора у Касі хворих виконував Р. Строубель. Головним лікарем був Б. Свистун. Він деякий час працював терапевтом і інфекціоністом у Тернопільській міській лікарні. Був співзасновником шпиталю для вбогих і самотніх “Заведеніє князя К. Острозького”. Каса хворих у Тернополі проіснувала до 1939 року. З початком Другої Світової припинила свою діяльність.
Передумови створення закладів страхової медицини
Каси хворих вживали заходів стабілізації санітарного стану. У 1919 році було прийняте рішення щодо передання найвищих повноважень у справах гігієни та медицини на міністерству громадського здоров’я. Щоправда, вони зіткнулися з глобальною проблемою – нестачею коштів. Забезпечити всіх громадян якісною і кваліфікованою медичною допомогою було непросто. За часів Речі Посполитої виникла необхідність повернення Кас хворих.
Це було зроблено з метою залучення їх до розбудови системи охорони здоров’я як додаткові фінансові вливання. Ще одна причина – поширення інфекційних захворювань, спалахи небезпечних епідемій і погіршення санітарного стану. Смертність у Галичині в ті часи зросла, особливо серед дітей. Люди проживали у жахливих умовах. Ліків і медичного персоналу не вистачало.
Зі зростанням популяції міст, ті форми соціального забезпечення, що існували на українських землях з часом ставали малоефективними. Це спровокувало до появи нової форми, яка б враховувала інтереси роботодавців і робітників. Що цікаво, її планували втілити на основі Каси для хворих. За часів Речі Посполитої Каси для хворих створювалися у повітах і великих містах, чисельність яких перевищувала 50 тисяч осіб. Щодо невеличких сіл і хуторів, то там ці установи не діяли.
У 1920 році було ухвалено Статут Кас хворих. Установи забезпечувались надавати безоплатну медичну допомогу її членам, вагітним, матерям-годувальницям тощо. Така допомога передбачала постачання ліків, медичних засобів, протезів та інших необхідних засобів потребуючим. Щодо членства, то туди входили насамперед ті, хто займався найманою працею та їх цілі родини. Щоб перебувати у членстві Кас необхідно було виконати ряд умов.
У часи Речі Посполитої Каси для хворих дуже часто об’єднувалися. Вони створювали так звані союзи. На західноукраїнських землях такий союз також існував. Він називався Львівський окружний союз. У його складі перебувало Тернопільське воєводство.
Які проблеми виникали у Касі хворих?
Каси для хворих попри те, що були чи не першими страховими медичними установами на українських землях мали ряд проблем. Вони стосувалися передусім організації та матеріального забезпечення. Між лікарями та чиновниками існувала неприязнь. Вона була обумовлена кількома чинниками. Населенню Галичини обмежили можливість проведення приватної лікарської практики.
Уряд робив спроби перетворення медичних працівників на найманих службовців. Чиновники також робили або намагалися зробити лікування більш дешевшим, лікарі ж у свою чергу, заперечували будь-яке втручання з боку влади у такі справи.
Як ми вже зазначили, членство у касах було не для всіх. Лише деякі сім’ї могли отримувати належну медичну допомогу. А як щодо інших? На жаль, значна маса людей залишилася поза увагою держави. Тому стверджувати, що це призвело до позитивних аспектів розвитку медицини в країні також не можна, хоча це й мало деякі переваги. Медицина у ті часи вирізнялася неабиякою бюрократією. Це гальмувало процес. Разом із тим, ставлення поляків до українців було негативним.
Ще одним негативним моментом було те, що члени Кас хворих не мали права без дозволу покинути її межі без спеціальної згоди. У протилежному випадку такі дії призводили до того, що страховка просто зникала. Каси хворих у Галичині зникли з приходом радянської влади. У Тернополі перестала працювати ще на початку Другої Світової війни.
