Частина Тернопільщини деякий час входила до складу Західноукраїнської народної республіки. Становище цих земель, внаслідок виснажливої війни, було важким. Окрім цього, регіоном ширилися інфекційні захворювання, спалахували епідемії, що забирали сотні й навіть тисячі людських життів. Далі на iternopolyanyn.
Тернопільщина у складі ЗУНР
У Львові змагання за першість виграли українці, вони рішуче і дуже швидко встановили контроль над краєм. Так утворилася Західноукраїнська народна республіка або скорочено ЗУНР. До складу держави увійшли українські землі, що тривалий час перебували під контролем Австро-Угорської імперії: Галичина, Буковина і Закарпаття. ЗУНР проіснував відносно недовго, з 1918 по 1919 роки. Столицею стало місто Львів. За досить короткий термін Західноукраїнська народна республіка спромоглася облаштувати своє військо, адміністрацію та дієвий уряд.
У 1919 українці програли війну із Польщею. Польським військам, за допомогою сил Антанти, вдалося окупувати майже всю Східну Галичину. У 1921 році після кількох воєн із радянською Росією, більша частина України опинилася під контролем окупанта. Згідно рішенню на Паризькій конференції у 1923 році, територія Східної Галичини увійшла до складу Польської держави.
Становище медицини в Західноукраїнській народній республіці
У часи національно-визвольної боротьби та ЗУНР, попри складну політичну ситуацію, державою ширилися епідемії та хвороби. Безумовно, інфекційні захворювання існували у всі часи. Однак на початку ХХ століття вони були найбільш небезпечними для людства, забирали тисячі життів. Це передусім через недосконалість медицини. В Україні бракувало медичних препаратів і кваліфікованих лікарів.
Щодо Східної Галичини, то медицина тут перебувала у важкому становищі. Чимало фахівців просто виїжджали за кордон, де існувала перспектива працевлаштуватися й вести активну наукову діяльність. До таких належить Іван Горбачевський. Проте це ще не означає, що питання охорони здоров’я і розвитку медицини перебувало поза межами зору влади.
У ЗУНР існував держсекретар суспільного здоров’я. Ним був Іван Куровець. Через деякий час український громадський і політичний діяч обійняв посаду очільника санітарного відділу. Це сталося на початку війни з поляками. Іван Куровець організував санітарну службу УГА та зорганізував санітарний відділ при Міністерстві внутрішніх справ ЗУНР. Що цікаво, свого часу він навіть взяв під контроль всі існуючі медичні заклади у Галичині. В останній рік існування ЗУНР створив Державну раду здоров’я, Червоний Хрест і організував кілька шпиталів для хворих. Це все були вимушені міри, адже державою ширилися епідемії.
Життя цивільного населення після Першої Світової війни
Варто згадати політичні події, що передували створенню ЗУНР. Однією із наймасштабніших стала Перша Світова війна. Вона тривала з 1914 по 1918 роки. У ході воєнних дій полягло чимало люду. Не оминула вона й Україну. Тут, на західній її частині, точилися важкі бої. Галичина опинилася у скрутному становищі. З однієї сторони народ мордували росіяни, а з іншої – з нього знущалися австрійці та мадяри. Західний регіон слугував кривавою ареною найбільших боїв на Східному фронті.
Кровопролиття призвело до погіршення не тільки економічного становища країни, але й її санітарних і гігієнічних умов. Ситуацію ускладнило також відсутність продовольства, голод і скрута. Це призвело до послаблення людського імунітету та втрати сил. Населення не могло протистояти навіть найлегшим захворюванням. Варто додати і те, що у часи Першої Світової був брак не тільки з ліками, але й лікарями а медичним персоналом. Майже всі вони перебували на фронті.
У 1918-1919 роках ситуація не зазнала суттєвих змін. Однак тепер нестача лікарів була пов’язана із загостреними відносинами між поляками та українцями. Між ними точилися криваві бої, а тому лікарі знову перебували у гарячих точках. Українська армія УГА потребувала високоякісних фахівців. Більшість з них знаходилися на службі, однак були й ті, особливо серед польського населення, які відмовлялися допомогти українцям.
Через українсько-польське протистояння звичайне населення було позбавлено лікарів. Вони не знали як боротися із поширенням різного роду епідемій, адже звернутися за допомогою було нікуди. Епідемії та інфекційні захворювання вирували серед людей. З кожним разом вони охоплювали все більші території.
На жаль, смертність у ті часи значно виросла. Це змусило тогочасну владу все ж таки звернути увагу на проблеми, що виникали всередині держави. Військові лікарі та ті, що перебували на службі, крім лікування поранених на фронті займалися наданням допомоги цивільному населенню. Медики фактично працювали без вихідних в дуже складних умовах. А ще варто пам’ятати і те, що медичного персоналу завжди бракувало.
Часи ЗУНР і антисанітарія
Перша Світова війна завдала чималого лиха населенню Галичини. Внаслідок активних боїв і близького розміщення до фронту, люди жили у дуже поганих умовах. Бували випадки, що доводилося ночувати у стрілецьких ровах. Холодна пора року підвищувала ризик поширення інфекційних захворювань серед людей.
Відсутність даху над головою, теплого одягу та харчів лише пригнічували людський організм і виснажували його. Після війни ситуація суттєво не змінилася. Санітарні норми та принципи тривалий час нехтувалися. На вулицях спостерігалася повна антисанітарія, калові ями були переповнені, а криниці з водою – брудними. Бракувало людей для того, щоб привести це все до ладу.
Не найкращі умови спостерігалися й у місцях великого скупчення: вокзалах, рестораціях, ярмарках тощо. Ризик “підчепити” будь-яке захворювання у цих місцях був як-не-як великим, адже вони зовсім не відповідали зазначеним санітарним нормам.
Серед місць, що гостро розкритикувала інспекція, була Тернопільська залізнична станція. Однак не вона єдина не дотримувалася санітарних норм за часів ЗУНР. У Бродах ситуація була не кращою. У вагонах і міських готелях навіть зустрічалися випадки передачі вошей. Вони швидкими темпами ширилися серед людей і спричиняли цілі епідемії.
Які захворювання ширилися Тернопільщиною?
Територією ЗУНР ширилися різного роду інфекційні захворювання. Деякі з них навіть набули статусу епідемії. Найпоширенішими були кашлюк, дифтерія, грип іспанка, трахома та багато інших. Ми вже з’ясували причини їх появи і поширення територією Західної України.
Найстрашнішою хворобою з усіх, що вирувала на території Галичини був висипний тиф. Це інфекційне захворювання поширювалося серед людей з блискавичною швидкістю. Його основними шляхами передачі стали водні та харчові продукти. До України його принесли військові, що поверталися із фронту Першої Світової війни. У 1918 році в Чортківській громаді спалахнула епідемія. Через деякий час виявили основну проблему поширення – платтяні воші.
Люди часто хворіли й на дизентерію. Так називають гостре інфекційне захворювання, що вражає шлунково-кишковий тракт. Найяскравіше його було зафіксовано у Борщівському повіті. Однак не тільки ця місцевість потерпала від недугу. Від корости у часи ЗУНР потерпало навіть інтелігентне населення. Поширення такого роду інфекційних захворювань змусила уряд приймати негайні рішення щодо ліквідації проблеми.
ЗУНР навіть провів переговори із Червоним Хрестом, які згодилися виділити кошти Галичині на купівлю медикаментів. Інфекційні захворювання та численні епідемії неабияк схвилювало всю тогочасну верхівку. Влада навіть розробила санітарні нормативи, інспекції та комісії. Було створено окремі шпиталі для військових і цивільного населення. Два із них знаходилося у Тернополі, ще один – у Збаражі.
Під патроном Червоного Хреста у Чорткові організували лікарню. Щоб значно призупинити поширення інфекцій навіть було проведено дезінфекцію у заражених селах. ЗУНР проводив ряд профілактичних заходів на попередження поширення епідемій. Ці та інші заходи зуміли стримати поширення різного роду захворювань і зберегти чимало людських життів.