До сьогодні підступною хворобою вважають туберкульоз. Це інфекційне захворювання передається повітряно-крапельним шляхом. Воно широко поширене у всьому світі та становить небезпеку людським життям. Боротьбу з підступним недугом ведуть вже дуже давно. Про те, як у ХХ столітті боролися з туберкульозом на Кременеччині, коли з’явився перший рентген апарат і перші тубдиспансери дізнайтеся у статті на iternopolyanyn.com.
Боротьба із туберкульозом у роки польського панування
Потреба боротися з туберкульозом набула гостроти ще у ХІХ столітті. У 1882 році, дослідником Робертом Кохом було відкрито збудник недугу. Це спонукало до розроблення санітарною профілактики захворювання та основних заходів боротьби з ним. У північній частині Тернопільської області, у перлині Кременецький гір місті Кременець, перший протитуберкульозний заклад було створено лише у 1935 році. Тоді місто та його околиці перебували у складі Польської держави. Тогочасний уряд насправді, не приділяв великої уваги медичному становищі та реформі на українських землях. Вона перебувала у ненайкращому стані. Медицина була доступною далеко не кожному.
Тогочасний протитуберкульозний заклад був прототипом теперішнього туберкульозного кабінету. Так, як держава не опікувалася медициною на українських землях, це були змушені робити самі українці. Цей заклад повністю утримувався на пожертвуваннях місцевого населення. Та і цього було недостатньо. Протитуберкульозний кабінет називали “пшиходнею пшеців грузлічна”.
Вони безкоштовно видавали пацієнтам хлористий кальцій, а також використовували у практиці штучний пневмоторакс. На пожертвуваннях не вдалося створити повноцінний медичний заклад з потрібним обладнанням та ізоляційними кімнатами. Хворих було ніде ізолювати. Лікарняних ліжок у приміщенні теж не було. Більшість хворих не могли дозволити собі зробити флюорографію. У ті роки її вартість дорівнювала центнеру доброго зерна. Разом із тим, правил безпеки ніхто не дотримувався. Багато навіть і не підозрювали у себе про невиліковне захворювання, тому перебували у тісному контакті із здоровими людьми й членами сім’ї.
Похід до лікаря був також не дешевим. Смертність серед людей різко виросла. У багатьох виявляли цей страшний недуг- туберкульоз. Нам зараз це захворювання може здатися не таким і страшним, адже лікарі знайшли спосіб запобігти його поширенню. А в ті часи, коли майже ніхто не відвідував лікарів через брак коштів, нехтували правилами безпеки та вказівками, захворювання набувало характеру епідемії.
Туберкульоз і СРСР
На початку Другої Світової війни, у 1939 році Кременець як і територія всієї Тернопільщини була приєднана до складу УРСР. Тоді ж радянська влада чи не найперше здійснила потужну медичну реформу в області. Розпочалося будівництво медичних закладів, санаторіїв, поліклінік, а медицина стала доступною для найпростіших верств населення. У ті роки в Кременці було створено протитуберкульозний диспансер. Проте одразу ж запрацювати йому не вдалося через війну.
Після її завершення у місті відкрили загальну лікарню на 75 ліжок. При поліклініці діяв тубкабінет. У воєнні роки туберкульоз дуже сильно ширився, тому виникла гостра потреба у придушенні епідемії. У 1946 році в Кременці відкрили тубдиспансер для амбулаторного обслуговування. Попри те, що в місті існували всі необхідні медичні заклади, рівень надання медичної допомоги все ще залишав бажати кращого. Умови праці були важкими, а хворих було чимало. Дуже часто у лікарню вони поступали із своїми ліжками та постільною білизною. Щодо медичних препаратів, то у ті роки їх ще не було.
Лікарі вводили пацієнтам хлористий кальцій та накладали штучний пневмоторакс. Таке лікування не можна було назвати ефективним. Часто хворі просто помирали. Лише у 1949 році хворим почали вводити вакцинацію БЦЖ.
Перший рентген апарат
Протитуберкульозний відділ потребував рентген апарат. За його допомогою можна було визначати рівень і стан ураження небезпечним збудником легені пацієнта, та на основі цього скласти чіткий план подальших дій (лікування). Рентген апарат у районній лікарні з’явився лише у 1946-1948 роках. Він був єдиним у Кременецькому районі, тому обслуговував й інші населенні пункти. Цей важливий пристрій проводив лише рентгеноскопію.
Лікування дитячого туберкульозу на Кременеччині
На туберкульоз хворіло чимало дітей на Тернопільщині. З метою запобігання поширення дитячого туберкульозу та оздоровлення було створено низку медичних і оздоровчо-санаторних закладів. При міській лікарні у Кременці, ще в 1945 році відкрили дитячий кістково-протитуберкульозний стаціонар. Там могло поміститися усього 10 пацієнтів. А от дитячий санаторій з’явився вже через рік. Він розташувався у будинку колишнього бургомістра міста та був розрахований на 25 ліжкомісць.
На Караваєву дачу санаторій було переведено лише у 1949 року. Він значно розширився, міг вмістити близько 175 маленьких пацієнтів. Влітку в цьому місці діти оздоровлювалися. До кінця ХХ століття поширеність дитячого туберкульозу знизилася.
У місті Кременець вперше було запроваджено коригуючі операції при неефективному пневмотораксі. А колапсотерапія відіграла неабияку роль у лікуванні хворих на туберкульоз. З кожним роком боротьба із страшним недугом ставала більш впевненою. З’являлися нові препарати, медики та науковці вели активні дослідження у цій галузі, і це приносило свої результати. У порівнянні з 40-ми роками минулого століття, до кінця ХХ століття рівень захворювання знизився не лише серед дітей, але й дорослих людей. Лікування також значно покращилося. Нова техніка дозволяла здійснити якісне обстеження пацієнта й дібрати йому потрібне лікування.
Процвітання протитуберкульозної служби
У 60-80-ті роки ХХ століття в місті Кременець відбулися ряд подій, що пов’язані із розвитком протитуберкульозної служби. У цей час вона набула ще більшого розквіту. Було придбано спеціальний автобус з флюорографічним апаратом і відбудовано два стаціонарні відділення для хворих. І це все за сприянням молодого та енергійного лікаря Мирослава Расевича.
У лабораторії також з’явилося новеньке обладнання. Тоді серед усіх районних диспансерів Тернопільщини, Кременецький вважався найкращим. З 80-х років, опісля зміни головного лікаря тубдиспансеру, спостерігалася деяка пасивність у роботі. Медичний персонал, а також все майно поступово скорочувалося. Розпочався процес занепаду протитуберкульозної служби Кременеччини.
Протитуберкульозна служба Кременеччини у 90-тих роках ХХ століття
У 90-тих роках спостерігалося значне погіршення протитуберкульозної служби. Медичний персонал значно скорочувався, а разом із ним майно лікарень. До речі, ліжковий фонд також зазнав змін. Його теж скоротили. Об’єм роботи лікарів зменшився. У роки незалежності з’явилося чимало реформ пов’язаних із туберкульозними стаціонарами. Вони передбачали їх різке вкорочення. Можна сказати, що у ті часи протитуберкульозна система переживала не найкращі часи у порівнянні з 1960-1980-ми роками.
Так, насправді кількість хворих у Тернопільській області, зокрема в Кременецькому районі значно зменшилася у порівнянні з іншими регіонами. Позитивним цей показник є і у наший час. Серед усіх областей, Тернопільщина має найнижчі показники захворюваності на туберкульоз. Тут також спостерігається краща ефективність від лікування. Однак не варто забувати те, що було ще майже 100 років тому.
Ось така досить цікава історія боротьби українців на Кременеччині з тяжким недугом. До сьогодні, насправді, не існує 100% методів лікування у подоланні цієї хвороби, але є деякі прогреси. Лікарі з усього світу продовжують досліджувати збудника та розробляти нові методи запобігання поширення захворювання. У цьому приймають участь і лікарі Тернопільщини, які кожного дня,попри труднощі, ведуть боротьбу з підступним туберкульозом.
