Що може смакувати краще за ранішню каву: духмяну, ароматну, гарячу? Чорну чи з вершками, приготовану своїми руками чи придбану в затишній кав’ярні по дорозі на роботу. Можливо, якийсь небесний нектар, напій богів чи щось, що в нашій уяві є взірцем якості, смаку, аристократичності, інтелігентності та розкоші. Але поки такого не винайшли, то саме кава з її запахом, смаком, виглядом, атмосферою закладу була і є королевою вищеперерахованої вишуканості в Європі та й в цілому світі, а також в нашому Тернополі. А тому спробуємо описати поширення кави, кав’ярень та кавових звичок тернополян від заснування міста і до сьогодні. Детальніше про це розповість видання iternopolyanyn.
Кава – це смачний напій, який тонізує, смакує і дає змогу насолодитися життям будь-кому. Розглянемо, як кава прийшла в наше життя. Як вона стала популярною і доступною. Як навколо кави виріс цілий Всесвіт розваг, спілкування, звичок.
Історія поширення кави в світі
Каву, а точніше кавові зерна розпочали пити і але спочатку їсти в Ефіопії близько 6 ст. Але тривалий час вона була невідома більшості світу. Поширюватися, мандрувати Африкою, Європою та Америкою вона почала вже починаючи з 16 ст. Спочатку недоброзичливці, противники цього напою, продавці вина, пива називали її «сиропом із сажі», «витяжкою з старих черевиків», «чорнилом». З часом завдяки туркам, які здійснювали завойовницькі походи в Європу (в тому числі і в Крим, Поділля), морякам, які торгували з Єгиптом та Палестиною, дипломатам та релігійним паломникам в Єрусалим, Аравію, держави Африки цей напій мав змогу поширюватися в Європі, Америці, а також в Україні. Періодично її забороняли, адже кава на думку ісламських правителів відволікала від служіння Аллаху, але з часом її споживання настільки розширилось, що більше ні в кого й думки не виникло її обмежувати.
Першу кав’ярню в Європі було відкрито в 1632 р. в італійському місті Ліворно. Через 20 років відкрилась кав’ярня в Лондоні, а вже в 1715 р. в англійській столиці нараховувалось понад 3000 закладів, де можна було випити кави, поспілкуватись, почитати газети, укласти угоди, проконсультуватись. Для того, щоб знайти якусь людину чи дізнатись про її характер навіть запитували яку кав’ярню вона відвідує. Не відставали від англійців і французи. Лідери революції кінця 18 ст. Марат, Дідро, Вольтер багато часу проводили в роздумав за чашкою кави і таким чином «сягали проникливим поглядом глибин свого чорного напою і бачили в ньому світло року революції». А письменник Шарль Монтеск’є говорив, що «каву готували по-особливому, аби вона сприяла пробудженню духу та розуму».
Жінки і кава
Жінки до речі в кав’ярні не ходили. Чоловіки їм це забороняли. Як в Європі, так і на Близькому Сході. Можливо тому британські жінки вирішили помститися і в 1674 р. подали петицію проти кави і зловживання чоловіків цим напоєм. В скарзі було сказано, що їх «чоловіки п’ють багато кави і стають безплідними», а через своє постійне перебування в кав’ярнях чоловіки на думку жінок «ставлять під загрозу існування всього роду людського». В той же час працівникам кав’ярень чи представникам секс-індустрії доступ до закладів, де продавали каву був можливий. Така ганебна ситуація тривала до ХХ ст.
Проникнення кави в Україну
В Україну кава проникає через Крим, де каву вживали турки, татари, а з часом і запорізькі козаки, бранці Османської імперії, які з часом повертались додому. Зокрема, Богдан Хмельницький полюбляв цей міцний напій. В другій половині 17 ст. Поділля перебувало під владою Туреччини, а тому там знайшли поширення кавові традиції. Привозив каву в Київ шотландський інженер Патрік Гордон в 1679 р. Вживав каву й Іван Мазепа, Пилип Орлик і можливо вони познайомили з цим напоєм шведського короля Карла ХІІ.
Кава в Тернополі у 18 ст.
Кава поступово потрапляє і в наше місто. В основному з кінця 18 ст. в тернопільських міщан виникає звичка вживання кави як товариського напою. А на початку XIX століття у місті, що тоді активно розбудовувалося, з’явилися перші «каварні» (кафе). Можливо до цього часу кави можна було випити в місцевих корчмах. Зокрема, на центральній ринкові площі міста діяла одна з них ще з XVII ст.
Поширення кави в наступному столітті
Тим не менше, вже в 1848 р., коли в Європі та Австрійській імперії вибухнула революція, то 29 березня стало в Тернополі Днем волі та загальної радості. Зокрема, в кав’ярнях міста піднімали тости за єднання шляхтичів і «хлопів» (селян) на знак згоди та братерства. А в церквах відбулися богослужіння за загиблими.
Пізніше, вже в 1866 р., в Тернополі нараховувалось 3 кондитерські, 2 кав’ярні, 18 заїжджих дворів, 6 трактирів та 181 шинок, де крім пива, вина та горілки можна було замовити каву. Найбільш популярним місцем для спілкування, смакування кави була кав’ярня «Віденська», що розташовувалась на розі сучасних Сагайдачного (у 1891 році ця вулиця в ознаменування 100-ліття польської конституції названа “3 Мая”) та бульвару Шевченка.
Зокрема, в 1886 р. «золота молодь» Тернополя любила відвідувати цей заклад, адже там давали виставу шансонетки (співачки з піснями жартівливого, фривольного жанру), грав карусельний бубон та захрипла катаринка (шарманка – переносний механічний інструмент, що повторював одну і ту ж мелодію). Розвиток торгівлі дозволяв мешканцям міста вільно купувати кавові зерна і самостійно їх перемелювати.
У 1898 р. з’явилися нові кав’ярні на вулиці Міцкевича (нині бульвар Шевченка). Тут міська інтелігенція мала змогу обговорити світові та міські новини, ділові справи, політичні та мистецькі заходи.
Де можна було випити кави в Тернополі на початку ХХ ст.
На межі століть в Тернополі з’явилися перші ресторани (або інша назва ресторації). Зокрема, один з них, так звана «ресторація Горка» існувала на розі вулиць Руської та Острозького. Тут подавали на вибір велику кількість м’ясних страв, закусок, страв з риби, зупів. Фірмовими були: маринований оселедець, фарширована риба і флячки (традиційна галицька страва з «частини шлунка жуйних тварин», яка смакувала українцям, полякам, євреям, білорусам). Можна було замовити пиво, чай, какао та каву. До останнього був вибір солодощів. Частіше всього пекли пляцок (пиріг) з цукатами. Серед розваг відвідувачів того часу можна назвати радіо та більярд. Поряд, неподалік центральної молочарні по вул. Руській, розташовувався із схожим набором страв та розваг ресторан Савуляка.
З 1910 р. в приміщенні готелю «Подільський», який належав пані Шидловській постає кав’ярня «Болевард» («Бульвар»), яка з часом стала однією з найбільш улюблених для відвідування тернополянами. В будівлі готелю на 60 кімнат, крім кав’ярні знаходився ресторан та кінотеатр.
Іван Франко, Петро Карманський і кава
В 1911 р. в Тернопіль для читання своєї книги «Мойсей» завітав Іван Франко. Після читання твору слухачі та гість пішли до ресторану та кав’ярні. Микола Чайковський свідчить, що «Франко пив дуже гарячу каву», багато розповідав про минуле, сипав жартами і говорив із знайомими про рибальство, збирання грибів. До речі Франко і у Львові був постійним візитером кав’ярень. Так, Петро Карманський – поет, перекладач і викладач Тернопільської гімназії зазначав, що «каварня – це винахід ХІХ ст., коли люди збідніли і не мали коштів відвідувати дорогі пивні та винарні». А тому виникли кав’ярні – місця, де поети, публіцисти, письменники шукали «мудрого товариства», щоб обговорити суть і завдання мистецтва, сперечатися і дискутувати. Молоді львівські митці збиралися в літературній кав’ярні «Монополь», куди теж приходив Іван Франко, який лише очікував можливості «побавитися з нами, молодими» спілкуючись на важливі літературні та політичні теми. До речі Петро Карманський так був закоханий в каву, що після І-світової війни виїхавши в Бразилію там намагався її вирощувати, але збанкрутував і змушений був повернутися в Україну.
Світова війна мала вплив й на діяльність кав’ярень. Більшість з них закрились, але не «Болевард», де навіть у ті важкі часи, коли була нестача цукру чи борошна, можна було випити філіжанку кави чорного кольору чи білого (відповідно з молоком чи сметаною). Тут продовжували збиратися митці. Це місце залишалось епіцентром розповсюдження міських новин, торгівлі, розваг.
Кав’ярні міста в 20-30 рр.
Після втечі більшовиків з міста в 1920 р. в Тернополі знову запрацювали кав’ярні «Віденська», «Болєвард» (після Першої світової – отримала назву «Адрія») власника – Кароля Аккермана (на фото). Відкрилось ще близько 14 подібних закладів таких як цукерні та кав’ярні. На 1925 р. вони переважно знаходились в центральній частині міста на вулицях Руській, Валовій, у Старому парку. Каву завозили переважно з Латинської Америки й Африки через Європу. Тернополяни полюбляли в той час чорну і білу каву. Інколи з лікером. Часто солодким. Великих пекарень кав’ярні не мали, але намагались пекти солодощі до кави або ж замовляли їх. Частіше за все це були пляцки, «Наполеон» або як його тоді називали французьке тістечко чи різноманітне печиво з кремами (кремівки).
Особливістю «Віденської» кав’ярні було те, що тут можна було крім кави, ще й випити щось міцніше і закусити м’ясним і солодким. А в «Адрії» разом з кав’ярнею існувала й цукерня, а тому вибір солодощів до кави був більшим. В будівлі готелю також розміщувалось ряд крамниць, дві майстерні, перукарня, відділення банку, кінотеатр і казино. Була навіть на подвір’ї власна криниця 25-метрової глибини. А тому це місце було популярним для міщан. Каву пили переважно під час невеликих зустрічей, коли потрібно було щось обговорити.
По іншому споживали чай. Чаювання використовували для зібрання більшої кількості людей. Зокрема, робили так звані «чайні вечори», основною метою яких було збір коштів на благодійні потреби. Алкоголь під час таких вечорів був відсутній, але такі зустрічі поєднувались з танцями.
30 грудня 1930 р. на розі Міцкевича та Конарського (Грушевського) відкрився готель «Полонія» (власник Генрік Шварцвальд), який мав 39 номерів з ваннами, центральним опаленням та телефоном. Також тут був ресторан та кав’ярня. 1 доба проживання коштувала 4-8 злотих, сніданок – 50-90 грошей, обід 1-1,5 злотих, вечеря від 90 грошей. В готелі існувала маса розваг, як от дансинги під оркестрову музику. В новорічну ніч тут грав оркестр Макса Голдрінга. А також в цьому готелі працював мабуть перший чорношкірий житель Тернополя. На жаль історія не зберегла нам його ім’я.
Таким чином, в 30-ті роки в місті були з’явились кав’ярні: «Полонія», а також «Андрія», «Адамовського», «Ангельського», в яких тістечко можна було придбати за 10-15 грошей. Кожен ресторан, кав’ярня чи цукерня мали свої фірмові страви. Ресторани переважно могли похвалитися смачною фаршированою рибою (серед своїх називалась риба по-жидівське) або флячки. А в кав’ярнях основний наголос був на солодощах та каві. Зокрема, в Зигмунда Адамовського пекли смачні бабки з крихкого тіста, які прикрашались помаранчами (апельсинами), галяретками (жиле) та кремом. А розважались гості концертами салонної музики. А Кароль Ангельський приманював відвідувачів вишуканими кремівками (зараз їх називають «наполеоном»). А отже, в усіх було щось своє, смачне і відповідно свої клієнти.
40-80-ті роки в житті міста і кав’ярні
Під час війни кав’ярні продовжували працювати, адже місто не було зруйнованим, а тим більше був попит на вишуканий напій зі сторони німецьких окупантів. Війна і чергова радянська окупація вплинула на споживання кави. Взагалі культура її споживання різко занепала. Кава так би мовити, «збідніла». Її почали робити з ячменю, а інколи й з буряків. Щоб її приготувати з буряків, їх пряжили у невеликій кількості води. Справжня кава почала повертатись лише в 1970-1980-х роках.
До цього часу радянська влада розбудовувала столові, вареничні, закусочні та інші заклади спрямовані на широкі смаки споживача, великі робітничі колективи, незалежно від займаної посади, статусу, статків. В той же час індивідуальні смаки тернополян, інтелігенції ігнорувались і загалом нівелювались.
В радянський час закладами, де періодично з’являвся кавовий напій, були кафе-варенична (відкрита в 1958), ресторан «Мрія» (у 1984 р. на місці ресторану облаштували кафе-пиріжкову), їдальня №1, яка у 80-х рр. перетворилась в ресторан «Тирасполь», бар «Мемфіс» та кафе «Зустріч» (ріг Сагайдачного та бульвару Шевченка). Готували в кафе багато страв з вершків, сиру, фруктів. Пригощали правда переважно чаєм. Можна було смакувати каву в ресторанах «Калина», «Росія», «Світанок», «Москва», «Хутір», «Українська ніч», «Поплавок», «Україна» та «Пролісок», а також дитячих кафе «Сніжинка», «Вогник» та «Казка», «Меридіан». Деякі з перелічених ресторанних закладів вважалися елітними. Там відпочивала місцева партверхівка, а вже в 90-ті роки останні облюбували місцеві бізнесмени та кримінальні авторитети.
«Муза»
З початком перебудови ресторан «Тирасполь» було закрито і на йому місці виникло літературно-музичне кафе «Муза», як данина горбачовській антиалкогольній компанії. Тут збиралась молодь, інтелігенція, мешканці центру міста. Про «Музу» згадує Василь Махно – поет, перекладач, есеїст. «Це був і в кабінет і дім одночасно з якого було приємно сидіти і споглядати за плином життя й красивими жінками. Зараз «Музу» певною мірою нагадує «Коза».
Отже, в Тернопіль, як і в будь-яке місто світу повільно і неквапливо проникала кавова культура. З часом вона зайняла міцні позиції серед міщан міста і могла б далі розвиватись, але цей прогрес було перервано більшовицькою окупацією. Лише зараз кава та кав’ярні знову захоплюють в свої обійми. Кількість закладів, де можна випити кави, посидіти і поспілкуватися давно перетнуло сотню. А яка ваша улюблена кав’ярня? Що ви пам’ятаєте про споживання кави в Тернополі? Розкажіть в коментарях про свою улюблену каву.
