Люди, що жили поряд з Амфілохієм Почаївським пам’ятають ті дива, що відбувалися. Чудотворець був наділений такою силою, що ті хто не бачив, ставали зрячими, а ті хто не міг ходити, вставали на ноги. Люди з усього світу продовжують приїжджати до Почаєва та приклонятися перед святими мощами Амфілохія в надії на зцілення. І такі історії траплялися. То ж як колись лікував преподобний і чи справді володів надзвичайним даром? Далі на iternopolyanyn.
Навчання лікарській справі у батька
Дитинство Якова Варнавовича (Амфілохія) проходило далеко від шуму та міської суєти. Він виростав серед чудової природи. Народився чудотворець на півночі Тернопілля, серед мальовничих і невисоких гір у селищі Мала Іловиця, що на Шумщині. У сім’ї панувала ідилія та взаєморозуміння. Батько Якова, Варнава Головатюк був чесним і порядним чоловіком. У селі він працював лікарем-костоправом.
Про нього знали чи не у всьому Кременецькому районі. Лікар неодноразово виїжджав до хворих навіть за декілька кілометрів. На допомогу Варнава завжди можна було розраховувати. Своє основне призначення чоловік вбачав у найблагороднішому- допомозі хворим і немічним. Це перейняв від батька Амфілохій. Коли ж підріс, Варнава почав брати сина разом із собою з лікарським візитом до хворих. Підліток став свідком чужих страждань. Вправляння кісток дуже часто супроводжувалося нестерпним болем, який неможливо терпіти.
Ця біль ставала власною для хлопця. Він змалечку співчував чужій біді й прагнув допомагати людям. Батько навчив його основного у медицині. Тому вже змалечку хлопцю було те, чого можна було дізнатися, або ж ні, у спеціальних навчальних закладах. Варто зазначити, що Яків Варнавович не навчався медицині в жодному навчальному закладі. Його єдиним учителем став батько.
Становлення цілителя на фронті
Своє співчуття до інших і бажання допомогти Амфілохій Почаївський проніс крізь все життя. У 1912 році його призвали в армію, а незабаром розпочалася Перша Світова війна, учасником і свідком якої був сам Яків Варнавович. Його становлення як цілителя розпочалося у далекому Сибірі. Чоловіка направили до санітарної частини, де виконував обов’язки фельдшера.
Він був прямим учасником бойових дій. На фронті ставав свідком того, як помирають друзі та побратими. Чужий біль ставав власним. Якова поранила у ході битви. Поранений, він потрапив у полон та йому вдалося з нього врятуватися втечею у 1919 році. Цілитель повернувся в рідне Тернопілля.
Дар зцілення Амфілохія Почаївського
У 1925 році Яків Головатюк, за порадою настоятеля парафіяльного храму, вирішує стати ченцем у Свято-Успенській Почаївській лаврі. З того часу розпочинається новий етап у його житті. У лаврі виконував різноманітні роботи. Тут він був відомий усім не як Яків Варнавович, а Йосип. Саме таке ім’я обрали ченцю при пострижені у чернецтво. Амфілохій ні на мить не переставав допомагати людям. У Почаївській лаврі він продовжував лікувати хворих, а також відзначився як костоправ.
Йому не потрібен був рентген для того, аби визначити місце де є перелом і наскільки він сильний. Через це вважали, що монах володіє якимись особливими силами. Переконані, що він володів даром прозорливості. Чернець Йосип лікував різного роду захворювання. Це могла бути як звичайна застуда, так і складніші недуги – переломи та навіть психічні розлади. У ті часи це вважалося взагалі невиліковним. Чудотворець більше 20 років проживав у невеличкому будиночку на монастирському кладовищі. До Амфілохія Почаївського ж приїжджали за зціленням з різних куточків України, і не тільки.
У роки польської окупації українських земель, медицина була дорогою. Звичайні, незаможні люди не могли дозволити собі скористатися послугами польських лікарів. Тому дуже часто за допомогою зверталися до ченця Йосипа. Отець ніколи нікому не відмовляв. Він не брав і плати за своє зцілення. Люди це знали і щоб хоч якось віддячити частенько приносили усілякі продукти. Це рятувало братію Почаївської лаври від голодної смерті.
Чутка про чудотворну силу зцілення Амфілохія Почаївського ширилася державою. До Почаєва приїздили люди з різними недугами, навіть ті, що як здавалося, не мають шансів на порятунок. Такий шалений потік не дуже подобався керівництву Почаївської лаври. Саме через те він був змушений проживати у невеликому будиночку на монастирському кладовищі. Там він продовжував приймати хворих.
Амфілохій Почаївський – це неординарна особистість, що була наділена даром зцілення. Він допоміг багатьом людям. Про його чудотворні сили було далеко відомо за межами України. До Почаєва, чи не зі всього світу, з’їжджалися у пошуку рятунку. Існує чимало таких історій, де люди, перебуваючи на крок від смерті, раптово одужують. Вони пов’язані передусім з постатю Амфілохія.
Чернець лікує бійців УПА
Йосип неодноразово допомагав пораненим воякам Української повстанської армії. Він дуже часто переодягався у звичайний одяг, тому зцілені не знали, хто саме їм допоміг. Амфілохію Почаївському симпатизувала ідея незалежної України. Він не вникав у політику, але засвідчував те, що “держава повинна бути українською”. Допомагав пораненим бійцям УПА чернець таємно, щоб не зазнати репресій. Через це його до сьогодні вважають одним із православних душпастирів УПА.
Протистояння більшовицькій владі та покарання ченця
Після війни потік хворих не зменшувався. Отця Йосипа були змушені перевести назад до лаври, ймовірно через те, що ченцю ледве вдалося уникнути розстрілу від озброєних чоловіків у власному будинку. У Почаївській лаврі продовжив займатися лікуванням і зціленням. На той час місто вже перебувало у складі радянської УРСР. Чернець взагалі не симпатизував владі, через свої антибільшовицькі погляди.
Місцевих лікарів обурювала діяльність Йосипа. Вони вимагали від намісника Почаївської лаври, а також влади, накласти заборону на діяльність ченця. Це аргументувалося тим, що він не мав належної освіти, а отже не міг надавати медичну допомогу.
Ще більша біда спіткала всю братію лаври у 50-60-х роках ХХ століття. Тоді ж розпочалося активне гоніння на церкву. Влада почала масово закривати храми. Ченці були готові бодай вмерти за Почаївську лавру, якщо потрібно. І таки справді, планувалося закриття Троїцького храму в 1962 році. Проте отець Йосиф учинив спротив тогочасним міліціонерам, за що поплатився. Його відправили до Буданівської психлікарні, постригли та відібрали хреста. Він перебував у одній палаті з важкохворими. Так за свій непослух повинен був розплачуватися чудотворець.
Такі дії обурили місцевих і людей, яким допоміг отець Йосип. Вони відправили численні листи з требуванням відпустити ченця. Над звільненням чудотворця клопоталася й дочка Сталіна Світлана, яку він зцілив від психічного недугу. Врешті-решт отця відпустили. Оселився у рідній Малій Іловиці в небожа. Навіть сюди до нього почали приїжджати хворі. Він повертав слух глухим і зір сліпим. Для кожного відвідувача отець завжди знаходив час. Потрібно було мати велике серце, щоб ніколи нікому не відмовляти.
Останні роки життя отця Йосипа
Радянська влада пильно стежила за Йосипом. Вони прагнули помститися та знищити чудотворця. Їм вдалося намовити одного із трактористів вивезти отця за межі села та кинути у воду. Так і сталося. Йосипа знайшли вже майже мертвим і відвезли до лаври. Там постригли в схиму з новим ім’ям Амфілохій. Ніхто не вірив, що він вже одужає, проте він вижив.
Після цього оселився у рідних в Малій Іловиці. Там у збудованій маленькій капличці на подвір’ї, Йосип молився і відпочивав. У дворі спорудили корпус, де облаштували трапезну, кухню, приймальню для хворих і голуб’ятню. До кінця свого життя Амфілохій зцілював людей. 1 січня 1971 року чернець помер. Вважають, що його отруїли, адже за згадкою пастушки Марії, у нього часто траплялися дивні приступи.
До сьогодні люди продовжують йти до святого Амфілохія Почаївського за зціленням, але тепер – до його мощів.
