Охорона здоров’я є важливою галуззю держави, метою якої є організація та забезпечення доступного медичного обслуговування цивільного населення. Вона є ключовим елементом у національній безпеці держави. В Україні охорона здоров’я є комплексом законодавчих, теоретично-наукових та медично-інфраструктурних об’єктів. Станом на сьогодні, наша країна переживає низку соціальних проблем. Однією із найгостріших залишається питання медичного забезпечення і поширеності захворювань. Однак, вона існувала ще раніше, у ХІХ-ХХ столітті в тогочасній Галичині. Далі на iternopolyanyn.
Проблеми в медицині, що виникали на Галичині наприкінці ХІХ – початку ХХ століття
Становлення охорони здоров’я розпочалося ще в декілька століть тому. Щоправда, воно розгорталось неоднаково у різних регіонах. Це було зумовлене тим, що Україна була поділеною між кількома державами. У ХІХ- початку ХХ століття, в Галичині вже існували перші українські громадські організації з медичним спрямуванням. Їх можна назвати прототипами сучасних органів управління охорони здоров’я.
Навіть попри те, що в країні панував іноземні установи, українцям вдалося створити альтернативну державній власну систему опіки за здоров’ям громадян. Вони не лише компенсувати ті прогалини, що існували у схожих системах Польщі та Австро-Угорщині, але й спромоглися зробити неабиякий внесок у подальшому становленні медицини на цих землях. Що цікаво, декілька таких організацій відновили свою діяльність після проголошення Незалежності у 1991 році.
Організації, що за свою мету ставили охорону здоров’я, з’явилися на території Галичини не випадково. Цьому передували деякі події у державі. Австро-Угорська імперія наприкінці ХІХ століття спрямувала свій курс на розвитку охорони здоров’я, зокрема, вони розпочали активне будівництво лікарень. Варто розуміти, що у ті часи існував дефіцит не лише з медичними працівниками, але й закладами допомоги. Вони діяли лише у великих містах. Щодо сільських мешканців, то вони взагалі були позбавлені медичної опіки і санітарного нагляду. Лікарів дуже часто не вистачало. Вони були змушені обслуговувати територію великою площею.
Австро-Угорщиною ширилось практикування приватної лікарської допомоги. Лікарі працювали самі на себе, відповідно такі послуги були ще більш дорожчими. Виклики вночі подвоювалися, або й навіть потроювалися за потреби. Звісно, що не кожен міг дозволити собі на той час оплатити приїзд медичного працівника. Такі медичні послуги передусім були недоступними для селянства Галичини. Проблема з медициною виникали на Тернопіллі. Саме це відлякувало від охорони здоров’я звичайне цивільне населення. Тому тут ще тривалий час послуговувалися так званою народною медициною.
У якому становищі перебували українці наприкінці ХІХ – початку ХХ століття?
Стан здоров’я українців наприкінці ХІХ-початку ХХ століття був незадовільним. На це повпливало кілька факторів. Одним із основних – соціально-економічне становище. Воно було надто тяжким. Люди були змушені важко працювати, часто недоїдали або вживали продукти не найкращої якості. На вулицях була повна антисанітарія: валялися купи сміття, калові ями були переповненими, а люди не дотримувалися навіть найпростіших рекомендацій по догляду за собою. Це спричиняло поширення різного роду захворювань. Населення мало що знало про особисту гігієну, а тому дуже часто нею нехтували. Найчастішими захворюваннями на Тернопіллі були вірусні інфекції, такі як: грип, запалення легень (пневмонія), віспа, холера, тиф і дизентерія.
З блискавичною швидкістю ширилися різного роду венеричні захворювання. Статистика смертей за ці роки просто вражає. У регіоні вирували епідемії, від яких померло понад 300 000 тисяч людей. На Західній Україні особливо багато смертей спостерігалося на Галичині. Вони були спричинені різними збудниками. Діти помирали ще будучи немовлятами. Смертність, а особливо серед дітей, була значною.
Поширення різного роду захворювань, що спричиняли епідемії, велика смертність були спричинені не тільки відсутністю охорони здоров’я, гігієнічних знань і антисанітарією. Хоча це можна вважати ключовими чинниками. Сюди також варто включити і незадовільні житлові умови. Більшість людей мешкали у темних і холодних приміщеннях. Вони не відповідали санітарним нормам. Одне із таких обстежень було проведено тернопільським товариством “Батьківська спілка”. Вони виявили ряд проблем, що пов’язані з помешканням українців.
Поява перших організацій охорони здоров’я
Система охорони здоров’я в Австро-Угорській імперії була недосконалою. Це і стало причиною до збільшення смертності у країні, зокрема на території Галичини. Ця недосконалість дала поштовх до становлення і подальшого розвитку саме української медицини. Ці умови спричинили виникнення в регіоні низки наукових товариств і лікарських організацій. Спершу вони з’явилися у Львові, згодом поширилися й на інші повіти. Такий процес розпочався ще в другій половині ХІХ століття. Завдяки громадськості та медикам виникли перші спеціальні товариства, що надавали допомогу мешканцям нашого краю.
“Народна лічниця” у Львові
Згодом вони поширилися усією Галичиною та навіть діяли у Тернополі. У Львові діяла найбільша громадська інституція “Народна лічниця”. Це була повноцінна лікарня. Вона містила аж 4 окремі відділення. Схожі діяли у Тернопільському повіті. Товариства сприяли розвитку аптек і роботі стоматологів. Населення тепер могло придбати собі необхідні лікарські препарати.
Щоправда, якнайяскравіше такий розвиток медицини спостерігався у Львові. Дещо відмінною ситуація була у інших регіонах. Тим не менш, це стало величезним підґрунтям для створення вітчизняної системи медичної опіки у Галичині. Завдячуючи українським лікарям і громадським діячам, було закладено фундамент, на якому розбудовувалася система охорони здоров’я населення.
Уродженці Тернопільщини, що доклали зусиль у становленні медицини
Українці приклали неабияких зусиль для розвитку медицини у рідному краю. Цьому можна завдячувати Євгену Озаркевичу, Івану Горбачевському, Ярославу Окуневському та Софії Окуневській. Варто зазначити, що біля витоків становлення медицини в регіоні стояли уроженці Тернопільщини – Іван Горбачевський та перша жінка Софія Окуневська-Морачевська. Іван Горбачевський попри те, що майже все своє життя перебував далеко від рідної домівки, активно співпрацював із українськими науковцями та лікарями у Львові. Він створив перше у світі спеціалізоване Міністерство охорони здоров’я, як окремий структурний підрозділ у Австро-Угорській імперії. Він розробив увесь проєкт і став фактично реалізатором цього задуму.
Уродженка Тернопільщини і перша жінка-лікарка у Австро-Угорській імперії Софія Окуневська-Морачевська також доклала значних зусиль для становлення медицини у Галичині. Попри те, що тут вона не могла здобути вищу медичну освіту, адже в Галичині жінки просто не мали до неї доступу, Софії Атанасівна спромоглася досягти свого. Вона отримала роботу в “Народній лічниці” у Львові, що очолював Євген Озаркевич. Тут заснувала свою школу акушерів-гінекологів і створила принципи навчання середнього медичного персоналу. На Західній Україні також вперше організувала спеціаплізовані курси, які сама викладала.
Як ми бачимо, у становленні медицини та охорони здоров’я Галичини взяли участь не тільки спеціальні організації, але й тогочасні діячі у сфері медицини. До сьогодні їхніми здобутками продовжують послуговуватися й у сучасному становленні і розвитку лікарської справи на українських землях. Однак варто не забувати, з чого все розпочалось.