«Ми думали, що так як є, буде все» — меморіал Праведниці народів світу відкрили у Тернополі

2. December 2020 Solomia Pankiv

Ірина Максимів — тернопільська Праведниця народів світу. Її пам’ять вшанували встановленням пам’ятної дошки у будинку, де проживала жінка, пише iternopolyanyn.

Тернополянка Ірина Максимів померла у липні 2020 року. Краєзнавець Тарас Циклиняк і митець Дмитро Малярчук працювали над створенням пам’ятного знаку. Вони вважають, що ця людина повинна бути увіковічненою в історії. Автори багато вклали матеріального та духовного у меморіальну дошку. Кажуть, що кожен тернополянин має знати про те, чим займалася за життя довгожителька Ірина Максимів.

На відкриття на вулиці За Рудкою у Тернополі прийшло приблизно 50 осіб. Це не тільки родичі, друзі, знайомі, а й люди, що завітали вшанувати пам’ять пані Ірини. Жінку знало багато жителей міста, бо її коментарі використовували не тільки українську засоби масової комунікації, а й зарубіжні.

 «Ми думали, що так як є, буде все»

4

«Дитинство Ірусі Саїк» — книга споминів Ірини Максимів про Тернопіль. Тарас Циклиняк називає видання чернеткою. Книжка не відредагована за правилами орфографії. Краєзнавець проводив багато часу з тернополянкою-довгожителькою, що допомогло йому відкрити у собі нові філософські погляди на життя. Він вирішив зберегти всі записи точно такими, як і говорила Ірина Максимів. На його погляд, ця книжка є унікальним підручником з історії для всіх, хто цікавиться краєзнавством. Увіковічнити думки та спогади йому вдалося.

У соцмережі Тарас Циклиняк написав, за перші дні після видання, розкупили 209 з 300 екземплярів книжки. Краєзнавець раніше вже упорядковував 9 книг, але зізнається, що робота над «Дитинством Ірусі Саїк» була найважчою. Тарас вклав у видання всі сили, довго збирав кошти. Крім цього віддав багато моральних сил, щоб довести видання до ідеального варіанту. Подарував книжки тим, хто з певних причин не мав змоги платити гроші. У Фейсбуці запропонував створити аудіоформат «Дитинства Ірусі Саїк» і викласти у безкоштовний доступ. Тарас Циклиняк планує розширювати межі аудиторії видання, щоб якомога більше людей дізналося про Праведницю народів світу з Тернополя.

Епопея завершилась

Тарас Циклиняк понад 10 років працював над історією Тернополя. Він ініціював створення різних громадських проєктів, шукав всі можливі способи для їх реалізації. Вважає, що вони могли б залишитися мріями, якби не підтримка меценатів і волонтерів. Серед його праць: макет центральної частини Тернополя початку XX ст., свідчення очевидців, документальний фільм «Тернопіль — місто, якого нема», макет синагоги, екскурсії містом, меморіальна дошка Андрею Шептицькому, макет Парафіяльного костела тощо. Меморіальною дошкою Ірині Максимів він завершив свою працю у цій сфері. Переконаний, це його стало найважливішим вкладом у збереження історії Тернополя.

Процес створення

2

Художник Дмитро Мулярчук — один із авторів проєкту меморіальної дошки Ірині Максимів. Митець вважає це не тільки пам’яткою, а й вшануванням спогадів про тернополян 1930-х рр. Розповідає, що Ірина Максимів була надзвичайною людиною. Її було цікаво слухати, спілкуватися на філософські теми.

Пам’ятну дошку створили рельєфною, виконаною у бронзі. Дмитро Мулярчук бачив меморіал оригінальним і не схожим на інші. Точно такою була довгожителька Ірина Максимів. Митець описує пам’ятну дошку — жінка ніби виглядає з вікна і бачить реальний світ. Вона мовчки спостерігає за тим, як змінюється її рідний Тернопіль.

Праведниця народів світу

2

Ірина Максимів народилася 31 травня 1932 року. У дитинстві вона бачила воєнні бої за Тернопіль, поранених і травмованих людей. У часи Другої Світової війни разом із батьками врятувала 15 євреїв. Людей переховували у приміщенні німецького генштабу і у власному домашньому погребі. Їй було 11 років, але вік не став на заваді толерантності та милосердю. Сім’я проживала  на вулиці Нижній Подільський у Тернополі. Батько працював адміністратором у готелі «Подільський».  За виявлене милосердя їй присвоїли звання Праведниці народів світу.

У 88 році жінка зіграла роль у документальному фільмі «Назви своє ім’я» (2006) Стівена Спілберга про Голокост в Україні. Відомий голлівудський режисер зібрав спогади про знищення євреїв під час Другої Світової війни. Інформацію зібрала Фундація «Shoah» в Україні. Стівен Спілберг відзначив її благородну поведінку та розум.

Залишені спогади

3

Ірина Максимів розповідала про Тернопіль минулого століттям багатьом представникам засобів масової комунікації. Історії стосуються не тільки періоду Голокосту, а й тернопільського побуту, освіти, спілкування.

Один із яскравих спогадів – показ американських фільмів у місті. Це стало справжнім ексклюзивом для жителів Тернополя. Однак українського перекладу на той час не було,  а англійською мовою володіло мало людей. От всі і дивилися стрічки в оригіналі, не розуміючи детально про що йде мова у фільмі. Одну світлину з показу стрічки «Пасажирка без квитки» Ірина Максимів зберегла надовго. Дивитися прем’єру ходила з татом ще маленькою кучерявою дівчинкою. Розповідала про той день ще 10 років тому, але пам’ятала сюжет фільму детально.

Діамантовий шлюб

3

Зі своїм чоловіком Ярославом прожили у шлюбі понад 60 років. Ірина Максимів розповідала про секрет гармонійних стосунків. Сказала, що треба постійно працювати. На її думку, рифи і різні підземні перешкоди є кориснішими, ніж тиша та спокій у родині.

Вони зустрілися на вечірній забаві в Українській гімназії ім. І. Франка. Ярослав одразу запримітив Ірину, запросив її на танець. Розповідав, що довелося привернути її увагу до себе.  

За 60 років спільного життя пара не втратила романтики у стосунках. Ярослав та Ірина ходили, тримаючись за руки. Чоловік був проти приземлених почуттів, які помічав у сучасної молоді. Одружилися 8 березня 1952 року, перед тим просто домовившись про створення сім’ї. У 1995 році повінчалися у церкві, бо у ті часи релігія була під забороною.

Незважаючи на всі негаразди, Ірина говорила, що можливо подолати будь-які проблеми, якщо кохаєш людину. Питання про розлучення не стояло ніколи, адже вони одружувалися на все життя. Їм було весело та цікаво проводити час один з одним. Любили куховарити, співати та спілкуватися.