Галичина, в тому числі і Тернопіль, за свою багатолітню історію був у складі багатьох держав. Спочатку це була Київська Русь і Галицько-Волинське князівство – українські держави початку ІІ тис. Далі їх захопила Польща, після її послаблення Австрія, далі Росія, знову Австрія, знову Росія, далі Польща, знову Росія в образі СРСР і вже в 1991 р. вони стали вагомою частиною незалежної України. Детальніше розгляне, як Тернопіль вперше потрапив під владу Росії iternopolyanyn.
Тернопіль під владою Наполеона
Йшов до завершення 1809 р. Тривала війна між наполеонівською Францією та країнами коаліції куди входила Росія та Австрія. У травні-червні 1809 р. Тернополем три тижні володіли наполеонівські війська Варшавського князівства на чолі з майором П. Стжижевським.
Мирний договір і передача Тернополя росіянам
А війна Австрії з Францією закінчилася мирним трактатом у Шенбруні, підписаним 14 жовтня, в 5-му абзаці статті III якого було сказано: «Австрійський Цісар уступає і віддає Й.(ого) В.(еличності) Цареві Росії на крайньому сході старої Галичини територію, що охоплює 400 000 людей, до якої, однак, не може входити місто Броди. Ця територія буде визначена за погодженням між представниками обох Держав».
Саме тоді Росія зробила першу спробу осісти в Галичині. В переддень ратифікації договору цісарська канцелярія видала другий декрет про склад комісії для передачі територій, до якої увійшли граф Беллегарде, граф К. Вюрмсер, Е. Кортун. Одночасно окружний староста (Kreishauptman) в Заліщиках барон фон Дік отримав наказ терміново виїхати до Тернополя і зустріти російську адміністрацію.
15 грудня 1809 р. російська армія князя Сєргєя Голіцина, залишивши Львів, зайняла Тернопільський округ. Місцеве населення, як не дивно, прагнуло позбутися австріяків. Однією з причин було те, що вони, перед тим як залишити Тернопіль, ухитрилися стягнути податки на два роки наперед.
Австрійська комісія прибула до Тернополя 30 січня 1810 р. Вона складалася винятково з військових на чолі зі старшим офіцером Генерального Штабу Мюлліхом. Російське офіцерство дало гучний бал на честь членів комісії. Вино і “водка” лилися рікою. Наступного дня після балу, 1 лютого, несподівано помер князь С. Голіцин, тіло якого з великою помпою вивезли в Росію. Комісія почала перепис населення. Місце Голіцина тимчасово зайняв генерал Суворов. Незабаром прибув, призначений царем, генерал Дмітрій Дохтуров.
28 квітня з Білостока приїхав цивільний правитель міста – сенатор Ігнатій Антоновіч Тейльс (за походженням – фламандець). Російське військо залишило Тернопіль.
Дії росіян в Тернополі
11 травня на міських стінах розклеїли листівки, зміст яких зачитали з амвонів (спеціальна споруда в християнському храмі) костелів і церков. У листівках мовилося, що край «на вічні часи» приєднано до Росії і тернополяни стали підданими царя Александра І. Барон фон Дік, який виконував функції крайового комісара від Австрії, став свідком, як з урядових будинків знімали чорні австрійські та вішали золоті російські орли. 15 червня він залишив місто, а сенатор І. Тейльс формально вступив на посаду губернатора. Окупована росіянами територія Галичини охоплювала 616 місцевостей з населенням в 400 023 особи.
За порадою графа Міхаіла Стаженского – поляка, якого цар особисто призначив радником губернатора, І. Тейльс залишив існуючу адміністративну систему і чиновників. На противагу попередньому австрійському правлінню, він намагався надати новій владі доброчинного вигляду. Граф Стаженскій залишив цікаві мемуари:
“Всі, хто прибував до Тернополя в урядових справах, виявляли вхідні двері до окружного правління щільно зачиненими. Перед входом стояв невблаганний старий російський солдат і завертав кожного, хто не мав у руці паперів. Якщо папери йому представляли, то старий солдат обмацував їх і оглядав на світло. Як тільки бачив у них банківський білет, папери переходили до канцелярії, і аудієнцію було надано. Урядники, секретарі, писарі – всі оті панове виконували докладно такий же виверт”.
На той час постало питання про назву новоздобутої території. Тейльс подав цареві три пропозиції урядової назви: Ново-Російський Край, Червоно-Руський Край, Галицький Край. Цар у своєму указі від 14 серпня звелів вживати «Тарнопольскій Край». Ця назва мала існувати тимчасово, до реорганізації краю на зразок російських губерній. Спочатку він поділявся на два округи – Тернопільський і Заліщицький, а в 1814 р. утворено третій – Теребовельський.
На чолі міста став городнічий (староста), відставний майор Іван Занковскій, згодом – відставний штабс-капітан Демінскій (обидва польського походження). Городнічий підбирав персонал канцелярії, який переважно був із місцевих поляків. У своїй діяльності вони послуговувалися польською мовою. При городнічому постала, на російський зразок, інституція народного представництва – два засєдатєлі, яким платили по 600 рублів річно. Верховною крайовою владою був Установчий Комітет Тернопільського Краю, що складався з трьох членів. Першим його головою став граф М. Стаженскій, останнім – російський генерал Карл Баумгартен. Канцелярією Тейльса, яка мала безпосередній зв’язок з Петербургом керував секретар Крамер – пруссак на російській службі, який приїхав з Білостока. Водночас діяв маршалок Краю Францішек Соритовскі – власник села Плотича. До його обов’язків входило стягнення податків, опікунство і ведення сиротинців. У 1812 р. в Тернополі був створений тимчасовий комітет, який вживав заходів проти проникнення шпигунів на територію краю.
Тернопільська Єпархія належала до Галицько-Львівської Митрополії з осідком у Львові, який залишився у складі Австрії. 21 травня 1810 р. в Тернополі утворено консисторію на чолі з теребовлянським деканом о. Григорієм Ганкевичем. Російська влада поступово почала втручатися в церковні справи. Наступного року (21 жовтня 1811 р.) консисторію було зліквідовано і встановлено «Тернопільський Уряд Духовний», який продовжував очолювати о. Ганкевич.
Православне, греко-католицьке, римо-католицьке та іудейське духовенство склало 28 червня 1810 р. присяг на «непорушну вірність» російському цареві в Середній Церкві (вул. Руська), Домініканському костелі та старій синагозі. 29 липня те саме змушені були зробити всі мешканці Тернополя. Від 1 жовтня наказом губернатора запроваджено православний юліанський календар, що діяв тоді у Росії (віднімало 11-12 днів).
Тим часом Наполеон залишив Москву і зазнав поразки над Березіною. У січні Тернопіль побачив недобитки наполеонівської армії. На початку жовтня того ж року проведено перший призов галичан на службу в російській армії. Комісія під особистим проводом І. Тейльса протягом двох місяців забрала «в москалі» для 25-літньої служби 2235 мешканців Тернопільщини. Тільки 113 з них повернулися додому в 1816 році.
Передача Тернополя Австрії
Після розгрому Наполеона уряди Англії і Австрії намагалися не допустити зростання впливу Росії в Європі. З січня 1815 р. Франція, Англія і Австрія уклали таємний союз, аби перешкодити здійсненню далекоглядних планів Росії і Пруссії у польському і саксонському питаннях. Царська Росія змушена була віддати Галичину Австрії. Акт передачі «Тарнопольского Краю» відбувся рівно через два місяці після битви під Ватерлоо.
15 липня до Львова прибув посланець сенатора І. Тейльса до тодішнього намісника Галичини барона Франца Ґауера з листом, в якому сенатор повідомляв про секретну інструкцію з Петербурга стосовно передачі «Тарнопольского Краю» Австрії. Через два тижні на терен краю увійшли австрійські війська. 1 серпня о 3-й годині пополудні до Тернополя прибув цивільний комісар Стутгергейм і генерал Лейблінгер. Після тривалих переговорів з Тейльсом 6 серпня було підписано формальний акт передачі «Тарнопольского Краю». Читання акту в уряді закінчилося салютом відділу піхоти. Потім його зміст повідомили міщанам у Парафіяльному костелі та церквах.
22 серпня 1815 р. сенатор Тейльс і генерал Баумґартен, який мав стати новим губернатором, залишили Тернопіль у супроводі 60-ти козаків, забравши архіви. В місті перебувала тимчасова адміністрація – Тернопільський Крайовий Комісаріят.
Що залишилось після росіян?
Від часів першої російської окупації в Тернополі залишилися споруди: Староство та Окружний Суд з тюрмою (вул. Міцкєвіча), «Полковниківка» (Домініканська пл.), будинок на розі вул. Тарновского і Міцкєвіча, єврейська школа на Ринку, дім Тейльса – згодом Пансіон сс. йозефіток з Ліцеєм (вул. Костьольна), військовий шпиталь на вул. Міїдкєвіча.
