3 Грудня 2022

Іван Мацієвич – священник-підпільник з села Конюхи, що на Тернопільщині

Related

Талановитий митець ХХ століття Юліан Панькевич і Тернопільщина

З кожним роком українська культурна спадщина лише наповнюється. Роботи...

Станіслав Дністрянський: автор проєкту Конституції ЗУНР і талановитий правознавець

Станіслав Дністрянський  - видатний український вчений правник і автор...

Гаврило Чернихівський – знаний історик і літературознавець Кременеччини

Літературознавство в Україні як чітко окреслена наукова дисципліна в...

Богдан Гевко та його розробки у машинобудівній галузі

Україна є країною з високим рівнем розвитку науки. Це,...

Share

Видатними особистостями ми стаємо завдяки допомозі людям. В цій діяльності нас підтримує переконання в перемогу добра над злом, світла над темрявою і можливо віри над зневірою. Саме впевненість в правильності своїх вчинків допомагає більшості з нас досягати поставленої мети. Так вона посприяла отцю Івану Мацієвичу в боротьбі з більшовицьким режимом, в допомозі українському національному підпіллю і виживанні протягом років перебування в радянських психічно-каральних закладах. Детальніше про священника з села Конюхи розповість видання iternopolyanyn.com.

Як повідомляє видання Локальна історія, саме віра допомогла отцю Івану не зламатися в радянських каральних застінках. Цього не могли зрозуміти чекісти, а тому робили чергові й безуспішні спроби його зламати.

Іван Мацієвич і перші життєві кроки

Священниками не народжуються. Ними стають. Іван Мацієвич народився він в селі Ушня, що за 12 км на північ від Золочева, що на Львівщині в 1910 р. Сім’я була велика. 5-ро дітей. Донька та 4-ро синів. Троє з них стали священниками. Його батько-священник помер у 38 років в результаті серцевого інфаркту в 1920 р., коли хлопцеві було 10 років. Але в даному випадку сім’я не залишилась наодинці із жорстоким життям. Допомагали родичі матері Людмили, а також митрополит Андрей Шептицький.

Далі було навчання усіх братів й Івана в гімназії Рогатина та Львова. Наступний крок – юридичний факультет Львівського університету дався складно. Коштів не вистачало, а тому юнак перейшов до навчання у Львівській духовній семінарії. Закінчив навчання в 1934 р. і отримав сан священника від митрополита Шептицького. Після цього почалася робота в різних селах Бродівщини, що на Львівщині. Далі була робота в селі Конюхи, що на Тернопільщині.

Фото з сайту Локальна історія

Конюхи, село на Тернопільщині

Село має давню історію. Перша згадка в 1440 р. Тобто, значно давніше за приміром Тернопіль. Назву свою веде від язичницького бога Хорса, бога Сонця (хо́сен = хі́сна – користь, вигода) на засновника села. В 1530 р. тут було збудовано замок. Який обороняли навіть жінки. У 18 ст. село було власністю князв Любомирських, а потім Потоцьких. В часи Австро-Угорщини село мало свою печатку. Під час першої світової війни саме тут було завдано суттєвих втрат легіону УСС, який потрапив під удар раптово наступаючої російської армії. Після війни тут діяла різноманітні українські просвітницькі товариства: «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар». В 20-30 рр. тут широко розгорнувся національно-визвольний рух. Цьому були причини, адже в першій половині ХХ ст. тут прожило близько 4 тис. осіб, переважно українці, греко-католики. Сьогодні – це село Козівського району і знаходиться фактично між Бережанами та Козовою.

село Конюхи

Початки переслідування Івана Мацієвича

В 1937 р. молодий чоловік вирішив продовжити навчання в Страсбурзькому коледжі. А тому довелось зробити перерву в священницькій роботі. В 1938 р. він повернувся в Україну і почав працювати в селі Конюхи. Наступні 20 років він працював саме там.

В 1939 р. в цю частину України прийшла радянська влада. Спочатку було спокійно і священника ніхто не турбував. У більшовиків вистачало справ на внутрішньому та зовнішньому фронтах боротьби з ворогами. Далі прийшла німецька окупація. Працівники поліції та гестапо в 1943 р. арештували священника, але через декілька тижнів відпустили. Отець Іван продовжував в цей час виконувати обов’язки священника та вчителя християнської етики в місцевій школі.

Початок переслідуванню було покладено з утисків відносно брата Івана – Василя. Хлопець був 1918 р. народження. Теж мав намір стати священнослужителем. Війна перервала його навчання, а потім радянська влада відправила його в армію. Почалось радянсько-німецьке протистояння і в цей час Василя та ще два десятки молодих хлопців з Львівщини, Франківщини, Тернопільщини було заарештовано за підозрою в належності до українських націоналістів. Трибунал присудив розстріляти Василя.

Після цього почалося переслідування сім’ї Івана Мацієвича. З ним в цей час жила матір та сестра Анна. В листопаді 1945 р. їх почали утискати і звертати увагу на тавро зрадника батьківщини. Почали готувати документи про виселення на спецпоселення. На той час минулося. Рішенням наркома Держбезпеки СРСР було визначено, що сім’я не проживала разом із «зрадником батьківщини» Василем Мацієвичем, матір Людмила та Іван хворі, а тому на цьому все завершилося. Про долю Василя ніхто нічого не знав. Скоріш за все його було розстріляно. Причина? Можливо через те, що він надіслав додому листівку з привітанням до Пасхи.

Село продовжувало жити своїм життя, але в цей час багато молоді пішло в УПА. Детальніше про це можна почитати тут. В селі часто відбувались сутички, затримання, стрілянина. До отця Іван нерідко зверталися повстанці з різними проханнями. Зокрема, заручини, одруження, моральні настанови у випадку потрапляння до полону.

В 1946 р. відбувся так званий «Львівський собор» згідно рішення якого греко-католицька церква мала з’єднатися з РПЦ. Отець Іван не перейшов на сторону росіян і залишився вірний УГКЦ. З часом церкву закрили і йому довелось проводити службу надворі. Пізніше вдалося отримати ключі і знову повернутися в храм.

В цей час прихильники комунізму сипали на нього доноси. Так, Микола Носовець (приїхав з Новосибірської області), який працював в Козові хлібозаготівельником говорив про «антирадянські висловлювання» священника. Пізніше радянського чиновника вбили підпільники ОУН.

Перші ув’язнення 

26 серпня 1949 р. помешкання священника обшукали, знайшли антирадянську літературу, опису майна не проводили, бо його в отця не було. Але на початку серпня його було заарештовано в ув’язнено в тернопільській в’язниці за антирадянщину. Іван Мацієвич не визнав себе винним, відмовився співпрацювати зі слідством, а тому був відправлений до Львівської психіатричної клініки на експертизу. Остання не виявила жодних відхилень. В жовтні цього року обласний суд визнав його винним в антирадянській пропаганді в засудив на 25 років ГУЛАГу. Відбував покарання в психлікарні Ярославської області.

Після смерті Сталіна, в 1954 р. Людмила Мацієвич звернулася до Георгія Маленкова – голова Ради міністрів СРСР з проханням допомогти у звільненні сина. 30 липня 1954 р. отець Іван вийшов на свободу і вже в грудні 1954 р. продовжив свою працю. Працювати довелося в 2-х храмах села, а також в сусідніх селах Августівки та Хоростця. Грошей за роботу не давали і житла свого не мав, а тому доводилось протягом дня перебувати в церкві, а ввечері йти ночувати до людей. Ці ж люди надавали значну підтримку та захищали свого священника від подальших нападів КДБ. Зокрема, в 1956 р. громада зібрала підписи 100 осіб на підтримку Мацієвича.

В 1957 р. в село прибув священник від РПЦ Василь Горюн. Відправивши 2 служби разом з о. Іваном був вигнаний з села парафіянами, які вважали, що в них в селі вже є священник. Але влада вирішила по іншому вплинути на отця Івана і в цьому ж році помістила його на лікування в Буданівську психлікарню, що біля Теребовлі. Комісія знайшла в цього шизофренію, надмірну емоційність, схильність до возвеличення Бога та інші риси. Але сталося чудо, адже за 2 місяці приїхали двоє мешканців Конюхів і взяли отця на поруки. Один з приїжджих говорив лікарям, що є представником КДБ, а отже має право вказувати хворий Іван Мацієвич чи ні.

Останні роки життя та діяльності 

Після цього парафіяни почали обережніше проводити службу, оберігати священника, замикати церкву під час літургій. КДБ продовжувало шукати способи його ув’язнення за допомогою наклепів, фальшувань та утисків близьких йому людей. Він був змушений переїхати до Львова, де й продовжував працювати. У 1972 р. він захворів і після операції помер. Похований на Личаківському кладовищі. Реабілітований лише в часи незалежності.

Отже, життя священника отця Івана Мацієвича було складним, але він не зламався. Він став героєм для мешканців села Конюхи. Про нього говорили так: «ні просьби, ні грозьби, ні психлікарні – не приневолять тебе відмовитись від своєї віри».

.,.,.,.