Зараз відомому паралімпійцю 23, коли він виборов своє перше золото йому було 18, а знайшов своє покликання хлопець ще в 15. Тарас Радь у своєму арсеналі має вже не одну нагороду, але залишається таким же щирим та простим хлопцем, який любить поганяти на машині, з’їсти щось смачненьке(тільки коли це можна) та відпочивати з друзями. Чемпіон об’їздив вже багато країн світу, але завжди з радістю повертається в рідний Тернопіль. Історія його перемог вражає та хлопець не втомлюється здобувати все більше медалей для нашої збірної, пише сайт iternopolyanyn.com.
Шлях чемпіона
Шлях встелений медалями та кубками розпочався для молодого паралімпійського чемпіона в 15 років, хоч, якби тоді йому розповіли про його успішне майбутнє, хлопець би не повірив. Адже в такому юному віці його життя неочікувано змінилось через травму ноги. А все сталось випадково. Тарас порізав ногу косою, коли був у селі. Після того сім’я звичайно ж звернулась до лікарів в Тернополі, але через їхню помилку вже в Києві ногу довелось ампутувати до коліна. Згуртованість родини Тараса та мужність самого хлопця не дали довго сидіти на одному місці. Так він потрапив у світ професійного спорту. Саме тоді Тарас Радь став вихованцем “Інваспорту” та тренера Віктора Йосиповича Федорчака. Працювали за методом проб і помилок. Так і відкрили для спортсмена біатлон та лижні перегони. Хлопець невтомно працював і завжди погоджувався на будь-яке завдання. Спершу був чемпіонат в Сянках, тренування в Україні та закордоном, далі й перші змагання на світовій арені. Результати хоча і були, але хлопця вони не влаштовували. Він собі сказав, що наступним буде паралімпійське золото, і у 2018 році так і сталось.
Зараз в Тараса безліч титулів, рангів, перемог, медалей та кубків, а все завдяки працьовитості, дисциплінованості та зосередженості під час роботи.
За лаштунками змагань
Найважливішу перемогу хлопець здобув у свої 18 років. Медаль з Паралімпіади в Пхьончхані досі посідає особливе місце в серці спортсмена. То були біатлонні перегони на 12,5 кілометрів, перше паралімпійське золото для Тараса Радя та четверте для України. Тарас був наймолодший учасником паралімпійської збірної України і приніс таку бажану медаль. Кожне змагання є особливим. Так, наприклад, тоді в Південній Кореї все склалось добре, хоча перегони були складні і дув сильний вітер, але біатлоніст швидко звикся з умовами, подолав хвилювання і до кінця змагань був максимально зосередженим. Паралімпіада, яка принесла перше світове золото спортсмену, стала для нього найважчою, адже тоді зібралися дуже сильні суперники. Проте після цього Тарас зрозумів, що найважливіше у біатлоні – це стрільба, з якою він добре справляється.
Наступним серйозним викликом стали Паралімпійські змагання в Пекіні у 2022 році. На них чемпіон здобув 3 медалі: дві срібні і одну бронзову. Ці перегони виявились багатими на сильних суперників. Найсильнішими для себе конкурентами Тарас визначив китайців. Тоді для хлопця була подвійна мотивація перемогти: перше – це довести всьому світу могутність України, адже змагання вже відбувались під час повномасштабного вторгнення, а друге – це виправдати власні очікування та надії вболівальників. Ну а перемогам, як завжди, передують тренування. Готувались до цих змагань в італійському місті Пассо-ді-Лавазе. Тренування були важкі, вони відбувались на висоті 1800 метрів, але хлопець не опускав рук, бо чим важча підготовка, тим легше буде змагатися. З Італії збірна України повинна була на деякий час повернутись в Україну, але війна їх застала посеред дороги, тому вони не мали іншого вибору ніж повертатись назад та відразу відправлятись в Китай на Паралімпіаду.
Ще однією масштабною перемогою став Чемпіонат світу у шведському Естерсунді. Звідти Тарас Радь привіз 4 медалі. Золота медаль за біатлон, срібна та бронзова медалі за лижні перегони та ще одна срібна за командну естафету. Хоча, як зізнається біатлоніст, на цьому чемпіонаті його трохи підводили пальці. То вони тряслись, то автоматично тисли на курок, ще до того як хлопець встигав прицілитись. Таке в нього сталося вперше. Попри це, перегони стали найлегшими для спортсмена. Він працював зосереджено та вправно, а коли переміг то навіть не відразу усвідомив.
Тарас Радь окрім вже згаданих має ще вдосталь перемог, що засвідчують більше ніж 100 медалей. Проте найтрепетнішим моментом все ж залишається нагородження, коли за сотні та тисячі кілометрів від рідного дому, він чує український гімн.
