30 Листопада 2022

Василь Кархут – лікар, що врятував не одне людське життя

Related

Топ-5 додаткових можливостей у сучасному телевізорі

Ще 10-15 років тому телевізори були просто пристроями для...

Який генератор вибрати для приватного будинку

У зв'язку з енергетичною кризою уникнути блекаутів не вдасться,...

Діяльність спортивного товариства “Сокіл” на Тернопільщині

Спортивні товариства в Україні з’явилися дуже давно. Перше було...

Розвиток гімнастики на Тернопільщині від кінця ХІХ і дотепер

ХХ століття вважають сторіччям гімнастики. І це зовсім не...

Share

Лікарів дуже часто називають ангелами або посланцями Бога на Землі. Вони щодня рятують сотні, тисячі людських життів. Їх труд є титанічним. Успіх сучасної медицини не був би можливим без зусиль незліченних поколінь медиків, що протягом століть долали людські недуги. Багато з них залишаються невідомими героями. 

Василь Кархут походить з сучасної Івано-Франківської області. За своє довге життя йому вдалося побувати у різних куточках Західної України. Деякий час працював у Кременці, де відкрив приватну практику. За цей час йому вдалося врятувати немало людських життів, і, навіть відбувати за це покарання. Далі на iternopolyanyn.

Дитинство, юність і становлення професійної діяльності 

Василь Кархут народився у 1905 році в Товмацькому повіті. Походить із села Марківці, що в сучасній Івано-Франківській області. Його батько, Володимир Кархут, був місцевим парохом греко-католицько церкви. Шкільну освіту хлопчик здобув в Українській приватній гімназії у містечку Городенці. Цікавим фактом є те, що Василь був небожем відомого українського діяча і драматурга Леся Курбаса. 

Навчання в приватній гімназії та шкільні роки залишили приємний відбиток у пам’яті майбутнього лікаря. Життя хлопчика було сповнене радості, безтурботності й пророкувало Василю успішне майбутнє. Незабаром почалася війна. Василю було лише 9, як він побачив усю людську жорстокість. У 1917 році став свідком того, як на церкві було встановлено синьо-жовтий прапор українськими вояками російської армії. Ці події неабияк справили враження на молодого хлопця. Через 2 роки у сім’ї Кархут трапляється горе – помирає батько. Василь залишається напівсиротою. Опікуном хлопчика стає Теодор Михайлівський, тодішній суддя та адвокат. 

Українська академічна гімназія. Джерело: фото photo-lviv.in.ua

У 1920 році сім’я переїжджає до Львова. Василь навчається у середній школі в Українській академічній гімназії, яку з відзнакою закінчує. У місті Лева вступає й до вищого навчального закладу. Вибір хлопця впав на медицину. Спочатку студіював в Українському таємному університеті, згодом  – Львівському університеті Яна ІІ Казимира. 

Львівський університет Яна ІІ Казимира. Джерело: фото lia.lvivcenter.org

У 1932 році отримує диплом лікаря й залишається проходити практику в цьому ж  місті. Паралельно цікавиться літературою й навіть видає кілька підручників. Василь перебував у членстві “Пласту” та активним учасником ОУН. У роки медичної практики стає редактором журналів “Молоде життя” та “Вогні”. 

Діяльність Василя Кархути на Тернопільщині

На Тернопільщину Василь Володимирович переїжджає лише після завершення практики. Там оселяється в історичному містечку, що на півночі регіону – Кременці. Конкуренція серед лікарів у ті роки була шаленою. За досить короткий час йому вдається здобуту прихильність і пошану серед місцевого населення. Молодий лікар вирізнявся своїм розумом і уважністю до пацієнтів. Це допомогло йому одразу ж завоювати авторитет. Однак те, що молодий фахівець в новому місці зумів одразу ж стати затребуваним, бентежило і навіть лютило інших фахівців. 

Кременець. Джерело: фото shtetlroutes.eu

У Кременці Василь Кархут відкрив власну приватну практику. Над його будинком висіла вивіска українською мовою, а внизу – польською. Молодий лікар мав дещо проукраїнські погляди, які перейняв ще у Львові. Як ми вже згадали, Василя Володимировича недолюблювали у Кременці, а, особливо, колеги. У аптеці за українську мову навіть відмовляли у продажу ліків, відбувалося цькування, а за напис на вивісці над будинком взагалі був заарештований. 

Табір “Береза Картузька”. Джерело: фото localhistory.org.ua

Лікаря відправили до концентраційного табору “Береза Картузька” в місті Береза Картузька, що на Берестейщині. Через нього пройшли сотні українців, зокрема ті, що якимись чином мали зв’язок із ОУН. Однак молодого лікаря туди було відправлено не за це. Через деякий час Василя відпустили. Його звільненню дуже сильно посприяла обурена громада.  Повернувшись до Кременця, видає новелу “Цупке життя”. У ній описує те цупке життя, що так не подобається польській владі. Книгу було конфісковано, вона не пройшла польську цензуру. 

Василь Кархут у роки Другої Світової війни 

Василь Кархут став свідком двох найстрашніших подій в історії людства – Першої та Другої Світової війни. У перші роки великої Вітчизняної перебував на медичних курсах підвищення кваліфікації в Кракові (Польща). Та на деякий час залишився навіть працювати лікарем. У 1941 році повертається до Кременця. Однак не розпочинає своєї лікарської діяльності. Його арештовують за підозру на зв’язок до ОУН. Після звільнення переїжджає до Львова, де очолив Народну лічницю Андрея Шептицького. 

Народна лічниця А. Шептицького. Джерело: фото photo-lviv.in.ua

Після смерті митрополита служив лікарем в Українській Повстанській Армії. Мав псевдонім “Ростислав”. З наближенням фронту його навіть просили евакуюватися на Захід, проте він відмовив. Василь Володимирович лікував поранених повстанців у лісах Львівщини. Він неабияк ризикував власним життям, однак кинути поранених бійців напризволяще не міг. 

У роки Другої Світової війни лікаря вдалося демобілізувати на Тернопільщину, у містечко Заліщики. Проте тут вдалося викрити благодійника. Його арештовує НКВД разом із дружиною. У Києві над Василем Володимировичем відбувся суд. Його засудили на 15 років каторжних робіт і 5 років обмеження у правах з конфіскацією майна. Дружину Володимира звільнили. Роки у засланні можна охарактеризувати як трагічні. Після відбуття каторжних робіт, його знову засудили на 8 років через невдалий анекдот про тогочасну владу. Працював на різних роботах. Василь Володимирович навіть деякий час обіймав посаду лікаря туберкульозного відділу санчастини табору. 

Заліщики. Джерело: фото info.library.te.ua

У засланні навіть вдалося продовжити працювати над власною книгою з фітотерапії. Її вдалося видати лише після повернення в Україну. Вивчав лікарські рослини. З 1955 року перебував на посаді завідувача лікарського здоровпункту в Магаданській області ( сучасна Російська Федерація). Йому не дозволяли повернутися на батьківщину через те, що він був єдиним фахівцем із вищою освітою. У засланні здоров’я Василя дедалі погіршувалося. Звільнили лікаря лише в 1963 році. 

Він повернувся до України. Кархут приїхав до родини в Коломиї, навіть намагався там знайти роботу, проте ніхто політв’язня брати не хотів. Йому не дозволити жити у своєму колишньому будинку. Здавалося, що життя Василя Володимировича назавжди зруйноване. Завдяки друзям його таки вдалося прилаштувати на місце лікаря-фтизіатра в Заболотівський тубдиспансер на Прикарпатті. Колишнього політв’язня завжди і скрізь переслідували органи влади. НКВдисти намагалися усіляко підірвати репутацію лікаря. І їм це вдалося. 

Через деякий час Василя звільняють із посади лікаря-фтизіатра у тубдиспансері. У 80-х роках минулого століття чоловіка “розбив” інфаркт міокарда. У той же рік його серце навіки перестало битися. За своє довге, хоч і не дуже щасливе життя, лікарю Василю Картхуті вдалося врятувати сотні життів. Про його здобутки мало що знають на Кременеччині, а, дарма! 

Доробки науковця

Василь Кархут попри те, що походив з Івано-Франківщини, зумів відзначитися як талановитий фахівець у різних українських містах: Львові, Кременці та Заліщиках. Ми не можемо не оминути працю “його життя”, яку не зуміла знищити навіть заслання. Книгу, що залишив після себе Василь Володимирович, є цінним надбанням для медицини. У 1973 році “ Ліки навколо нас” вийшла у видавництві “Здоров’я”. Згодом світ побачив друге і третє її видання. 

Монографія “Жива аптека” вийшла через 12 років після смерті талановитого фахівця, у 1992 році. Це багаторічна і остання праця Василя Володимировича.  

.,.,.,.