27 Вересня 2022

Більшовики в Тернополі, або як наше місто було  столицею Галицької Соціалістичної Радянської Республіки

Related

Мати «Пташки» з Тернопільщини розповіла про останню розмову з дочкою

Медик Катерина Поліщук на прізвище «Пташка» вже декілька місяців...

«Не зможу дивитися в очі синові»: поліцейський з Тернопільщини віддав життя за Україну

З перших днів повномасштабної війни старший сержант поліції Тарас...

Диригент з Тернополя, який першим серед українців, очолив Празьку оперу

Випускник Тернопільського музичного училища імені Соломії Крушельницької збудував престижну...

Share

Тернопіль в ХХ ст. часто ставав ареною боротьби між різноманітними протиборчими сторонами. Ще не завершилася І-світова війна з її російською та австрійською окупацією міста, як почалася Українська національна революція в ході якої наше місто на деякий час стало столицею Галицької соціалістичної радянської республіки. Детальніше про факти та події перебування більшовиків в Тернополі влітку-вересні 1920 р. розповість видання iternopolyanyn.

Українська національна революція і Галичина

Протягом 1914-1918 рр. тривала І-світова війна. В лютому 1917 р. в Росії розпочалася Лютнева революція, яка перекинулася на Україну. Тут було створено національні органи влади і 24 січня 1918 р. проголошено незалежність УНР. Схожі події відбувалися і частині України, яка була окупована австро-угорськими військами. У Львові в листопаді 1918 р. було проголошено ЗУНР, яка розпочала боротьбу за свою незалежність з поляками. 22 січня 1919 р. ці частини України уклали так званий Акт Злуки, який декларував об’єднання українських республік. В результаті наступу більшовиків – українська держава УНР, а потім Директорія УНР припинили існування. ЗУНР не змогла вистояти перед навалою поляків. Восени 1919 р. Українська Галицька Армія (УГА) була затиснута в трикутнику між польськими військами, денікінськими (командир О. Денікін, російський генерал) та радянськими. Командування розпочало переговори про перехід на сторону однієї з сторін. З поляками не вдалось домовитися. Але вдалося з Денікіним. Бійці перейшли на сторону російського білого руху.

В умовах повної втрати незалежної української держави один з лідерів українського національного руху Симон Петлюра був змушений піти на складну угоду з польською державою. За її умовами Галичини ставала частиною Польщі, а поляки мали допомогти українцям відвоювати в більшовиків Київ та так звану «під російську частину України». Об’єднанні сили поляків та українців в 1920 р. звільнили Київ відкинувши більшовиків за його межі. Але в травні цього ж року більшовицька армія в результаті контрнаступу відбила союзні сили із звільнених територій і захопила Тернопільщину, Волинь і продовжила рухатися на Варшаву.

Ленін і Галичина

Перш ніж, розповісти вам про умови окупації Тернополя більшовиками, слід звернути увагу на питання, чому їм потрібна була Галичина. Варто сказати, що більшовицький лідер Володимир Ленін (Ульянов) ще під час Першої світової війни цікавився життям та подіями на території Галичини. В 1915 р. він зустрічався в Берні (Швейцарія) з галицьким політичним діячем соціалістичних поглядів Володимиром Левинським. А останній навіть написав статтю «Україна й війна» надруковану в більшовицькому друкованому виданні, де редактором був Ульянов.

В результаті І-світової війни та революції Німецька, Російська та Австро-Угорська імперії розпалися, а на їх територіях почалася боротьба за владу. Зокрема, в 1919 р. було створено Угорську Радянську республіку та Баварську Радянську республіку. Як так сталося, що в центральноєвропейських країнах до влади, хоча й на короткий час, прийшли люди з більшовицькими, комуністичними поглядами? Справа в тому, що події війни давали можливість приходити до влади різним популістським силам, як от більшовики, які обіцяли швидкі та ефективні рішення по ліквідації голоду, створенню робочих місць і відновленню порядку.

Схожа ситуація була й на теренах Галичини. Тут розпочала свою діяльність Комуністична партія Східної Галичини, яку створили в Станіславові (сучасний Івано-Франківськ) в 1919 р. Тобто, видно, що в цей час більшовизм активно розповзався по світу. А ця частина України бачилась лідерами російського пролетаріату, як плацдарм для поширення своєї ідеології далі на захід. Пригадуєте лозунги: «Пролетарі всіх країн єднайтесь»? Чи слова з Інтернаціоналу:

«Мир будет изменён в основе,

Теперь ничто – мы станем всем»!

От, от. Тобто, більшовики хотіли поширити свою ідеологію на весь світ, щоб всі харчувалися в брудних столових та ходили в однаковому одязі. А ще на цьому етапі боротьби Ленін планував за допомогою Червоної армії підтримати угорських революціонерів, а тому мав в задумах пройти через територію західної України до Карпат та Угорщини. Для цього ще 7 травня 1919 р. Раднарком України (більшовицький орган створений для керівництва захопленими територіями України) надіслав ноту уряду ЗУНР про це, але не отримав відповіді.

Захоплення Тернополя

В результаті більшовицького наступу польські сили швидко відкочувались на територію Галичини, Волині, а російські загарбники захоплювали нові землі. Частина населення, яка негативно ставилася до поляків та австрійців через їх нехтування правами українців радісно зустрічала «російських визволителів». Іншій частині було цікаво подивитися на більшовиків або ж вони зайняли вичікувальну позицію.

14 липня Червона армія увійшла на територію Галичини. На Збручі 2 тижні відбувалися жорстокі бої. 26 липня, а за іншими даними 27 липня 8-а кавалерійська дивізія Червоного козацтва під командуванням 23-річного Віталія Примакова увійшла до Тарнополя. Отже, Тернопіль було захоплено військами М. Тухачевського та С. Будьонного. Паралельно були окуповані 16 південно-східних повітів Галичини. Сучасник тих подій, історик Богдан Остап’юк, згадував, що населення міста переважно холодно зустріло більшовиків, адже чуло про злочини чекістів. Описуючи Червону армію, він вказав, що «красноармійці були в різному одінні (одязі), а то й обідрані, в лахмітті, але зате з новісенькою зброєю (автомати з круглими магазинками), яку купили більшовики за царські скарби в Англії та Франції». Рухалися більшовики до Серета, адже на території сучасної Дружби в той час була так звана петриківська цегельня, де й засіли польські військовики. Останні 12 днів стримували наступ Червоної армії.

Створення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки

Так чи по іншому, але місто було здобуто (на відміну від Львова і Станіславова які вперто оборонялися) і тут розпочалось створення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки з центром в Тернополі. Ще до захоплення міста, а саме 8 липня 1920 року, у в Харкові, на спільному засіданні т. зв. Галицького організаційного комітету КП(б)У і Політбюро ЦК КП(б)У було оголошено про створення тимчасового вищого органу законодавчої та виконавчої влади  – Галицького революційного комітету. Він нараховував 18 відділів (як от юстиції, харчовий, народної освіти, судівництва, внутрішніх справ, земельних справ, фінансів, пошти і телеграфу, здоров’я, військових справ) та очолювався українцем Володимиром Затонський. Його заступником було призначено Михайла Барана, сина дрібного службовця із Скали Подільської і випускника Тернопільської гімназії. Галицьких комуністів в цьому органі не було. Але були т.зв. туркестанці – колишні Українські Січові Стрільці, які потрапивши до російського полону і були «перевербовані». Варто сказати, що це був маріонетковий уряд, який традиційно створювали радянська влада в місцях, де вони хотіли утвердитись. Керував цим урядом особисто Ленін через В. Затонського. Знаєте, хто такий Затонський і яка його роль в історії міста?

Володимир Затонський – керівник республіки

Радянський партійний діяч Володимир Затонський народився в Російській імперії на території Поділля. Батько його був волосним писарем, а тому юнак отримав освіту в Кам’янці-Подільському, далі в Київському університеті. Останній він зміг завершити і отримати спеціальність хімік, лише після 2-х виключень через участь в революційній боротьбі. Завдяки заступництву професорів Володимир отримав можливість працювати в лабораторіях Київського політехнічного інституту. Багато працював на в сільському господарстві, зокрема допомагав виробникам цукру досліджувати грунти. 

В цей же час не полишав революційної боротьби. В 1917-1918 рр. приєднався до більшовиків та змушений був покинути Київ, який став центром УНР. В кінці 1917 р. сказав фразу, яка показує його ставлення до М. Грушевського та українських державотворців: «Поки ще серед українців розламу немає і не передбачається, а тому доводиться вести війну з українським народом, а більшовиків тільки невеличка жменька». Узагальнюючи власний досвід ведення агітації серед українців, відзначив: «Коли маса чула українську мову, вона помітно втихомирювалася і зацікавлювалася». Після захоплення більшовиками України працював на різних посадах, зокрема в освіті. Був репресований і в 1938 р. розстріляний. Пізніше реабілітований. 

Бібліотека, яка отримала ім’я Затонського 

Хоча він лише 50 днів очолював Галревком, але після окупації західної частини України Червоною армією в 1944 р. його участь не була забута. А тому 17 серпня 1966 р. Тернопільська бібліотека (зараз назва Тернопільська обласна універсальна наукова бібліотека ) отримала назву імені В. Затонського. До речі ця бібліотека була створена лише в 1946 р. Спочатку знаходилась по вул. Островського 56. А з 1951 р. перемістилась в будинок, де й зараз знаходиться. Останній має давню історію. Його побудували в 1815 р. Уявляєте?! Він належав адвокату Богданові Стахевичу та тривалий час в ньому крім скажімо так офісу були переважно були житлові приміщенні. Також в цій будівлі розміщувались канцелярія та кабінет лікаря. З 1939 р. там працювала музична школа філії музичного інституту. 

За 30 років свого існування назва бібліотеки імені Затонського або як каже старше покоління “Затонка”, міцно вкоренилася серед тернополян, що навіть і зараз можна почути це ім’я.

Діяльність “уряду” республіки

З створення Галревкому орган почав видавати декрети один за одним. Зокрема, перший був про встановлення радянської влади в Галичині, скасування всіх політичних та громадських організацій, націоналізації промислових, банківських та сільськогосподарських підприємств, конфіскацію поміщицької землі, врожаю, реманенту. Другий відокремлював церкву від держави та школи, а все майно релігійних товариств переходило у власність народу, тобто державі. Офіційними мовами республіки були українська, польська та ідиш. Грошовий обіг на території новопосталої частини радянського світу був складний, адже можна було використовувати будь-які гроші від австро-угорських крон, польських марок і до франків, доларів, фунтів.

«Уряд» не зумів налагодити постачання продуктів харчування до Тарнополя, тож навіть звичайні урядовці голодували. Цивільне населення голодувало ще більше, майже щодня були випадки смерті від голоду. Натомість, керівництво Галревкому харчувалося добре у їдальні готелю «Подільський» (тепер «Україна»), де їм подавали навіть шоколад і кав’яр (ікру).

Вірним поплічником Затонського був голова Галицької НК (в народі її називали «Ганка» – Галицька надзвичайна комісія) «туркестанець» І. Немоловський (або Наваловський). «Ганка» повністю взяла на себе керівництво, і чимало мешканців Тарнополя (і не лише) було розстріляно як потенційних ворогів режиму. На приміщенні «Ганки» висіла велика червона вивіска, на якій були зображені око і вухо – «око і вухо революції». Багатьох, які сиділи у в’язниці «Ганки», врятував від розстрілу несподіваний відступ Галревкому.

Інструменти радянської пропаганди

Влада активно пропагувала радянський світ. Для цього в приміщенні магістрату (зруйнований під час Другої світової і не відновлений після неї) було створено клуб молоді. Схоже на комсомольський гурток. Сюди приходили українці, поляки, євреї, студенти та учні шкіл, щоб пограти в шахи, почитати, поспілкуватися. Але це також було місцем, де більшовики мали змогу промивати мозок молоді, розповідати про комуністичний рай на землі. Працювали й чекісти. А саме проводились арешти, ревізії, шукали вояків УГА та петлюрівців. Зокрема, було заарештовано пароха Тернополя о. кан. Володимира Громницького, директора Народної Торгівлі Турина й інших. Їх звільнили за деякий час після прохання місцевих пролетарів.

Вулкоми

На кожній вулиці міста було організовано вуличні комітети, або як їх називали Вулкоми. Це були об’єднання завданням яких було проведення ревізії та обліку наявної житлової площі кожного власника. Також встановлювалась норма житла, а саме 2 особи на кімнату. Затишні, красиві кімнати слід було віддати багатодітним сім’ям. Сучасник тих подій, Богдан Остап’юк, розповідав, що вулиці Дороша в приміщенні міщанки Теклі Фарміги було обрано Вулкомітет до якого увійшли: голова – грабар Йосьо, заступник – Скочиліс, робітник, секретар – каменяр Гусаковський. Проблема була в тому, що жоден з обраних не вмів писати та читати українською. А тому помічником секретаря було обрано 13-річного сина куркуля Богдана Остап’юка.

Відступ більшовиків

Господарювання більшовиків тривало недовго. Сталося «чудо на Віслі» коли польські війська змогли втримати рубежі оборони біля Варшави і в умовах відсутності підкріплень з боку радянських військ завдати їм поразки. Однією з причин поразки вважають не бажання члена Реввійськради Південно-Західного фронту И. Сталіна передати 1-кінну армію С. Будьонного на Західний фронт, який і штурмував польську столицю. Він планував її використати для захоплення Львова. Це не вдалося. І пізніше, коли вже було час для вдалого наступу пройшов, цю армію було перекинуто під Замостя. Тут більшовики зіткнулися з 6-ю стрілецькою дивізією Дієвої армії УНР під командуванням Марка Безручка (на фото нижче) і були биті.

Після цього почався контрнаступ українських та польських військ. Вже 15 вересня було звільнено Монастириська. В місті ввечері зіграли «Ще не вмерла Україна» для військових 6-ї стрілецької дивізії УНР. 19 вересня українські та польські підрозділи увійшли в Тернопіль. Таким чином 50 денне або 3-місячне польське панування в Тернополі закінчилось. Богдана Остап’юка ще довго після більшовицького панування в міста сусідні хлопці жартома називали «секретар».

Звільнене місто тривалий час оговтувалось після більшовиків. Зокрема, на міському цвинтарі та в садах було знайдено тіла людей, яких замордували чекісти (ГНК, або ГАНКА).

Отже, історія більшовицького Тернополя була короткою та сумною. Це була держава-прокладка між майбутнім СРСР і європейськими країнами куди планували експортувати світову революцію. А ви знали про існування Галицької Соціалістичної Радянської Республіки з центром в Тернополі?

.,.,.,.