Тернопіль фігурує у багатьох документальних та художніх стрічках. Про нього знімали фільми краєзнавці та історики, а вулиці міста ставали декораціями для різних режисерських задумів. В одних проєктах Тернопіль виконував повноцінну роль, в інших допомагав створити потрібну атмосферу. Старовинні вулички й Тернопільський став, парки й сквери, фабрики та тролейбуси – місто можна розгледіти з різних ракурсів у кінооб’єктиві. Як і кожен актор, Тернопіль має власне портфоліо, яке складається з робіт місцевих творців та авторів з інших регіонів, повнометражних й короткометражних фільмів, рекламних роликів та кінохронік. А у цій статті на сайті iternopolyanyn.com ми дізнаємось, хто, що і де знімав на вулицях міста та яким Тернопіль постає на екрані.
Тернопіль у документальному кіно: яким місто показували на екрані
Вперше Тернопіль з’явився на великому екрані у 1913 році у ролі самого себе. Тоді кадри міста задокументував В.Божемський, а тернополяни мали змогу переглянути матеріал у кінотеатрі “Світязь”. З того часу ми можемо говорити про появу перших відеохронік Тернополя. Якщо дебютний ролик демонстрував мирне місто, то одна з найстаріших хронік 1917 року містить кадри зруйнованих будівель та вулиць після Першої світової війни. Хоч про ці роботи неможливо говорити як про документальний фільм, проте вони стали натхненням для багатьох режисерів. Старе й нове місто, порівняння архітектурних стилів та крамниць, атмосфери Тернополя у різні періоди – це те, що є основою багатьох сучасних документальних фільмів. Ба більше, ті перші кадри з роками набули ще більшої цінності, адже Друга світова війна змінила вигляд Тернополя, який довелось відбудовувати.
Одним із тих, кого надихнула історія міста, став краєзнавець Тарас Циклиняк. Він створив серію документальних фільмів про старий Тернопіль, які є найбільш знаними у своєму жанрі. Так, у 2014 році вийшла чи не найвідоміша документалка про файне місто – “Тарнополь – місто, якого нема”. У самій назві є підказка, що стрічка розповідає довоєнну історію. Саме цим періодом повсякчас захоплювався Тарас Циклиняк й прагнув передати глядачам через повсякденні історії, емоції та спогади очевидців. Тож робота вийшла живим нагадуванням про втрачений час й події, які змінили долю міста. Схожим за жанром, проте іншим за настроєм вийшов ще один документальний фільм чоловіка. А мова йде про “Стахо-вар’ят з Тарнополя” 2015 року. Хоч робота також є ретроспективною, однак вона відкриває інші сторони життя міста. Герої стрічки, окрім особистих історій, розповідають про міську легенду – діяльність професійного злодія Станіслава Браніцького. Тернопіль можна знімати з різних ракурсів й розповідати про безліч тем. Так сталось з фільмом “Маленькі історії незвичайного міста”, який створений за книгою Л.Бойцун “Тернопіль у плині літ”. А він проводить глядачів вулицями й місцями, які колись були прикрасою міста, а тепер існують лише у спогадах.
Якщо раніше документальні фільми про Тернопіль були поодинокою справою краєзнавців чи істориків, то тепер все змінилось. Перелік стрічок про місто значно збільшився й теми урізноманітнились. Зараз документалки – це звична робота телевізійних команд, які розвинули цей формат. Фільми про життя Тернополя під час війни колись й сьогодні, традиції й культурні особливості краю, дослідження діяльності видатних містян чи відкриття історії туристичних місць – це те, про що знімають документальні стрічки. А займаються цим телеканали, які запрошують експертів з різних галузей. Тож Тернопіль виглядає на екрані історичним, сучасним, туристичним й культурним центром.
Художні фільми, які знімали на вулицях Тернополя
Тернопіль на великому екрані можна побачити не лише як головного персонажа, але і як місце, де розгортаються події художніх фільмів. Місто стало майданчиком для розвитку місцевих творчих команд, однак його локації неодноразово обирали й режисери з інших регіонів. Тернопіль почав свою кінокар’єру у художніх стрічках у 1990-х роках. Вперше це сталось у 1992 році, коли міськими вуличками прогулювались Іван та кобила Кася з фільму “Іван та Кобила”. Цю історію зрежисував Володимир Фесенко, автором сценарію став Богдан Жолдак, а за екранну картинку відповідав Олександр Мазепа. Класична історія з любовним трикутником несподівано перестала бути лише нею, коли місцем знімань команда обрала Тернопіль. Місто виступило ще одним героєм стрічки, адже багато глядачів чекали саме на те, щоб помітити знайомі місця на екрані. Зрештою фільм став не лише першим проєктом, у якому Тернопіль отримав свою роль, але і вважається першим ромкомом, який вийшов вже у незалежній Україні.
Важливими проєктами для розвитку кіноіндустрії у Тернополі є не лише ті, які демонструють відомі локації міста, але і ті, які створюються місцевими командами. Тож особливою гордістю тернополян стала стрічка “Старий і мімоза”, яка вийшла у 2017 році. Короткометражний фільм об’єднав за роботою студентів, випускників та викладачів місцевого вишу – ТНПУ ім. В.Гнатюка та акторів Тернопільського драмтеатру. Режисером фільму став випускник згаданого вишу – Андрій Мрига, оператором – Андрій Заставецький, а продюсером – Анатолій Осадчий. Ідея щось зняти у творчої команди з’явилась ще на першому році навчання, а сюжет запропонувала Ірина Складан – акторка та викладачка. У 2016 році колектив розпочав роботу над фільмом, а через рік зворушливу стрічку змогли побачити тернополяни. Підтримкою молодої команди стали досвідчені актори – Михайло Безпалько та Віра Самчук, а фільм досі позиціонується як повністю тернопільський проєкт.
Тернопіль став звичною локацією для короткометражних фільмів режисера Максима Мельника. Після переїзду до файного міста чоловік захопився фільмуванням, яке перетворилось на декілька відомих стрічок. Першою роботою режисера став фільм “Пакєт”. Детективна історія розгортається на вулицях Тернополя, якими прогулювався сам автор стрічки. І не дарма, адже дебютна короткометражка здобула відзнаку Коростенського фестивалю вуличного кіно. Наступний свій фільм у Тернополі Максим Мельник зняв на телефон. А ним виявилась стрічка One Life, яка є роздумом про плинність людського життя. Оригінальна ідея отримала відгук у критиків й глядачів та здобула друге місце на міжнародному кінофестивалі “Бруківка”. Відомою роботою режисера є також фільм “Однокласник”, а він ще раз підтвердив оригінальне бачення тернопільського митця. Різні режисери побачили в Тернополі власні історії – для когось місто стало декорацією для сюжету, а для інших – творчим простором.
Тернопільські локації на великому екрані
Якщо більшість документальних стрічок зображує втрачені локації Тернополя, які вже неможливо відвідати, то місця з художніх фільмів легко впізнають тернополяни. Серед найпомітніших точок для зйомок у місті є його центральна частина, Тернопільський став та набережна. Саме цими кадрами запам’ятався Тернопіль у своєму дебютному фільмі – “Іван та Кобила”. Хоч сюжет розповідає про надокучливу проблему з кобилою Касею, однак головний герой з твариною провів глядачів історичними місцями міста. Знаменитий дует побував поблизу Тернопільського ставу й відвідав усі локації набережної. Фільм знімався у 1990-х, однак водойма вже тоді набула свого сучасного вигляду, тож глядачі сміливо можуть орієнтуватися за путівником на екрані. Він охопив краєвиди острова “Чайка”, парку імені Тараса Шевченка та “Сопільче”, вілли Вітошинських, вулиці Грушевського, Валової та Руської. А закінчується стрічка не менш символічним для міста моментом – поїздкою на тролейбусі.
Тернопільські локації в різних фільмах виступають як головним тлом, так і місцями, які мають створити певну атмосферу. Так, наприклад, у фільмі “Старий і мімоза” сюжет зав’язується на вулиці Патріарха Мстислава, де розташувалась одна з окрас міста – церква Різдва Христового. Проте у стрічці все ж важливіше інше – місце, де продавці торгують квітами. А це створює сюжетну деталь, яка викликає в глядачів спогади про місто й навіює знайомий настрій. Не всі локації Тернополя можна легко впізнати чи відшукати, проте режисери закладають певний сенс, обираючи те чи інше місце. Для свого дебютного фільму – “Пакєт” Максим Мельник довго шукав провулок, де б його героїня натрапила на сліди злочину. Хоч таке місце не несе якогось культурного значення, однак режисер обходив весь центр, поки знайшов ідеальне розташування. А ще в тому фільмі є кадри з офісу місцевого видання “Вільне життя”.
Залежно від задуму стрічки, команда використовує різні місця у Тернополі. Якщо деякі з них є надзвичайно популярними, то інші мають особливе значення для сюжету, для режисера чи відгукуються певній групі людей. Так у кадр потрапляли транспортні магістралі, школи, магазини, заклади й підприємства міста. Щоб передати реальність 1990-х, у фільмі “Взяти своє” події відбуваються у популярних барах того часу – “Орфей”, “Три богатирі”, “Орися”. А от у стрічці “Поза зоною” головна героїня працює на кондитерській фабриці, тож знімання відбувалось в “ТерА”. У короткометражному фільмі “Казка” можна побачити зимовий Тернопіль, а стрічка “Усі разом” охопила аж 20 локацій міста. Тому у фільмах місто промовляє до глядачів як через історичні місця, так і через повсякденні маршрути його мешканців.
Тернопіль і його люди: як містяни стають частиною кіно
У Тернополі знімання фільму часто стає важливою подією для міста. Режисери обирають місцевих для масових сцен й навіть проводять кастинги для головних ролей. А якщо фільм знімає тернопільська команда, то жителі міста стають незамінною частиною загальної картини, атмосфери та сюжету. Ба більше, часто гра непрофесійних акторів є режисерським задумом, адже люди втілюють самих себе на великому екрані. Так трапилось у 1990-х, коли у Тернополі знімалась стрічка “Взяти своє”. Акторський склад не лише складався з тернополян, а й у ньому не було професійних артистів. Ба більше, автор фільму використав реальні імена та прізвища героїв. Якщо раніше такі фільми були авантюрою команди, яка вдавалась, то зараз режисери проводять кастинги, де шукають той самий типаж. Коли містяни не беруть участь у стрічці, то вони однаково пильно стежать за процесом. Неодноразово траплялись ситуації, коли місцеві жителі були стурбовані незрозумілою метушнею на вулиці й навіть викликали поліцію.
Тернопіль виховав не одне покоління акторів, режисерів, постановників, які розвивають місцевий кінематограф. Саме тому до створення тернопільського кіно долучаються чимало ентузіастів своєї справи. Досвідчені актори драмтеатру підтримують своєю роботою авторів-початківців, а ті знімають місцеві фільми, якими можна пишатись. Не останнє місце у цій ієрархії творчості посідає публіка, адже саме вона першою оцінює стрічки. А синергія творців та глядачів дає Тернополю чимало культурних подій. Так, наприклад, відомим фестивалем у місті є “Кінохвиля”, який став майданчиком для дебюту багатьох режисерів. Тож коли у Тернополі створюється кіно, то мова йде не лише про міські локації, але й про вклад людей у мистецтво.
