Вагітна Олена з мамою та сестрою змушені були рятувати життя, коли розпочалися бомбардування їхнього рідного міста Харкова. Повідомляє «Iternopolyanyn» з посиланням на «20 хвилин».

26-годинна поїздка до Тернополя

33-річна Олена разом з мамою Валею та сестрою Олею жили в Харкові. Олена Пенкіна вагітна та чекає на омріяного первістка. Коли розпочалися масові бомбардування, родина два дні провела у підвалі. В цей Харків обстрілювали з літаків-винищувачів та градів. В підвалі сім’я перебувала без їжі та води. Найбільше Олена хвилювалася, щоб в неї не розпочалися передчасні пологи.

Наступні дні жінки переховувалися в коридорі квартири у багатоповерхівці. Коли розпочалися бомбардування, в родини був певний запас круп та макаронів. Проте, м’яса чи фруктів так необхідних вагітній жінці не було. Купити продукти було ніде, адже Харків постійно знаходився під бомбардуваннями.

Жінки побоювались навіть вийти з дому, оскільки це становило небезпеку для життя. Тому, вирішили тікати з міста. Три години довелося харків’янам чекати на таксі, щоб дістатися до залізничного вокзалу. На вокзалі чекали на евакуаційний поїзд сила-силенна людей, всі метушилися, було чути крики та плач.

За словами Олени, їм вдалося потрапити на поїзд тільки через те, що вона вагітна. 26 годин люди їхали сидячи до Тернополя. В плацкартному вагоні пасажири сиділи навіть в проході та коридорах.

У вагоні було багато маленьких дітей, в сусідньому вагоні везли немовлятко. В дорозі Олена разом з сім’єю думали, аби якнайшвидше доїхати та вибратись з цього жаху. Всю дорогу вагітній жінці дуже хотілося пити, проте на трьох дорослих в них було лише півлітри води. Купити чи взяти харчі й воду було ніде.

Життя в Тернополі

Коли жінки зійшли на пероні в Тернополі, почули сирени та подумали, що в місті також розпочалося бомбардування, як і в їхньому рідному Харкові. Проте, місцеві заспокоїли, що в Тернополі ситуація безпечна.

Знайомі допомогли розшукати квартиру. Зараз родина винаймає кімнату у двокімнатній квартирі, в іншій кімнаті проживає ще одна сім’я харків’ян. Олена помаленьку оговтується від пережитого, більшість часу проводить у квартирі, досі боїться виходити на вулицю.

Жінка розповідає, що познайомилась та поспілкувалася з тернопільськими лікарями. Вдалося знайти медиків завдяки роздруківці про надання допомоги вагітним. Олена зателефонувала за вказаним номером і її направили до тернопільської лікарні.

Жителям Харкова дуже сподобався Тернопіль та його привітні жителі. За словами Олени, єдиною відмінністю від її рідного міста є те, що в Тернополі усі розмовляють українською. Їй з родиною поки що важко пристосуватися говорити українською, оскільки вона навчалась в російськомовній школі та й усі в Харкові спілкуються російською.

Жінки стали на облік як переселенці та почали отримувати державну допомогу. Однак, головною мрією харків’ян є закінчення війни та якнайшвидше повернення додому. Родина навіть не знає чи не зруйнована їхня квартира, планів на майбутнє намагаються не будувати, адже мрії і плани усіх українців перекреслила війна…