Тернопільщина як перлина Західної України вражає не лише своїми архітектурними та історичними пам’ятками, але й цікавими легендами, що оточують кожен закуток краю. Повідомляє «Iternopolyanyn».
Легенда про походження назви Тернопіль
Науковці приходять до думки, що ймовірніше за все, назва «Тернопіль» походить від фамілії першого власника міста Яна Тарнавського. Однак, існує і романтична легенда про походження назви міста.
За переказами, коли на Україну постійно нападали татаро-монгольські орди та грабували землю, разом з ханом в походах завжди була його дочка Тарна. Вона вирізнялася жорстокістю та владністю. Не один татарин пропонував руку та серце доньці хана, однак ні за кого вона не хотіла виходити заміж, адже їй надто подобалося військове життя.
Одного разу військо зупинилося на тому місці, де зараз Тернопіль. Тарна самотньо відпочивала біля вогнища. Як раптом дівчина почула надзвичайно гарний спів. Він змусив її піднятися на ноги та почати пошуки невідомого співака. Ним виявився хлопець, якого полонив батько дівчини. Молоді люди побачили один одного та одразу закохалися. Юнака звали Поль. Закохані вирішили втікати, однак їх швидко наздогнав батько Тарни.
Хан випустив стрілу в серце хлопця. За свого коханого заступилася Тарна і стріла пронизала їх обох. З часом на місці загибелі молодої пари виросло місто, яке отримало назву з імен двох закоханих – Тарна та Поль.
Легенда про ріку «Золота липа»
Цікава легенда існує про ріку Золоту липу, що в Бережанському районі. За переказами в давнину ріка називалася Липа, адже мала надзвичайно чисту та прозору воду. Вона була настільки смачною, що здавалася ніби настояною на липовому цвіті.
Вода в ріці лікувала різноманітні хвороби. Натомість випрана у водоймі одежа аж світилася від білизни. В давні часи в Бережанах жили пани Синявські, вони побудували палац, що зберігся і до нині.
Однак, пани були дуже скупі, забирали в людей останні гроші, обдираючи їх як липку. А все свої золото вони ховали в підвалах замку. Як кажуть в народі «На все свій час».
Одного разу навесні на місто напали татари. Люди, побоюючись розправи татаро-монгольської орди, втекли в ліс. Пани намагалися оборонити свій замок, але оборона тривала недовго. Пан Синявський віддав нападникам майже все своє золото, яке татари спакували в мішки та завантажили на вози. З награбованим добром вони поїхали додому.
Як тільки татари виїхали за межі замку, на них напали опришки. Татари покинули награбоване майно та порозбігалися в різні сторони. Проте, один з чужинців не покинув віз з золотом і взявся тікати на ньому. Коли він переїжджав Липу, міст провалився і віз з усім майном впав у воду. Всі панські гроші поплили у воді. Ще декілька років після цього люди виловлювали золото в ріці. Тому, її й почали називати «Золота Липа»/
Легенда про Ірву
Ще одним цікавим міфом, що дійшов до нас з далеких часів є легенда про Ірву. Пов’язана вона з містечком Кременець, де в давнину жили дуліби. В краї правив мудрий старійшина і повсюди панував мир та спокій.
В старійшини була донька Ірва. Дівчина відзначалася незвичною вродою та хоробрістю, в походах жодним чином не поступалася бувалим воякам. Одного разу місто обклали племена обрів, довго тримали вороги в облозі Кременець.
Послав каган племені послів до старійшини, щоб віддав він йому в дружини свою доньку Ірву. Обри пообіцяли дати місту спокій, якщо Ірва вийде заміж за їхнього кагана. Відмовив старійшина у проханні та ще більше розлютив ворогів. Почався кривавий бій, один за одним гинули захисники Кременця. Полягли старійшини та його оточення. Залишилася лише хоробра Ірва, яка єдина продовжувала боронити своє місто.
Проте, замість неволі дівчина вибрала смерть. Вона кинулася з високих скель у прірву. За легендою на тому місці, де впала Ірва, почав текти струмок «Ірвині сльози», який і сьогодні несе свої води до ріки Іква.
Легенда про Збаразький замок
Про привидів Збаразького замку, що зберігся до наших часів в досить хорошому стані, ходить чимало легенд. Очевидці розповідають, що не раз бачили в замку постать жінки-привида.
Колись в замку жили Христофор та Юрій Збаразькі. Вони не мали сім’ї та вели досить розгульний спосіб життя. В чоловіків була рідна тітка Маруша. Двоє князів не дожили до похилого віку та померли за загадкових обставин. Після їхньої смерті потрібно було вирішувати питання зі спадком.
Однак, оскільки в князів не було нащадків, успадкувати все їхнє багатство мала рідна тітка – Маруша. Жінка намагалася відсудити своє право в судах, але їй це не вдалося. Тому, спадок перейшов до князя Януша Вишневецького. Вважається, що це привид ображеної спадкоємиці Маруші блукає замком.
Очевидці розповідають, що опівночі при повному місяці можна побачити на мурах замку високу жінку з розпущеним темним волоссям в довгому білому вбранні, яке розвівається від поривів вітру.
Легенда про острів закоханих в Тернополі
Окрасою та перлиною Тернополя вважають місцевий став, на якому і знаходиться острівець закоханих, що символізує собою любов та приваблює закохані серця з усієї Західної України. З цим місцем також пов’язана цікава легенда.
Жила колись дівчина Тернавка, яка володіла неабиякою вродою та надзвичайно добрим серцем. Закохалася вона у місцевого парубка Поля, проте кохання молодих людей мало трагічний фінал.
Поховали закохану пару посеред тернового поля та насипали високу могилу. З часом на місці поля розлилася ріка Серет та утворилося велике синє озеро кольору волошкових очей Тернавки. Однак, на місці поховання закоханих і надалі знаходився пагорб усіяний квітами. Досить довгий час вода не покривала пагорб, немов боялася зазіхнути на велике кохання Тернавки й Поля. Тому місцеві жителі назвали це місце острівцем закоханих.
Вважається, що душі молодих людей живуть на острівці закоханих і намагаються допомогти, тим хто хоче знайти кохання та щастя. Серед закоханих існує повір’я: якщо разом дивитися в далечінь озера можна побачити своє майбутнє спільне життя. Натомість пари, які перебувають у сварці, прийшовши до озера, миряться та знаходять спільну мову.
