Протягом століть разом з Тернополем зростала чисельність і його населення. Інколи ріст був стрімким, як в ХІХ, дуже швидким, як в другій половині ХХ ст., а інколи повільним, як в 16 ст. Тим не менше завжди мешканцям міста необхідні були послуги медиків, аптекарів, лікарів, повитух, цирульників та інших спеціалістів, які могли допомогти боротися з хворобами, пораненнями, ушкодженнями. Детальніше про медицину Тернополя в ХІХ – ХХ ст. розповість видання iternopolyanyn.com.
Тернопіль: епідемії
Як розповідає видання fp.com.ua та історик І. Дуда, медична сфера Тернополя протягом століть була в кепському стані. Про це свідчать численні епідемії, які раз по раз насувалися на місто та спустошували його населення. Так, влітку 1770 р. спалахнула епідемія чуми (мор). Загинуло близько три тисячі русинів і поляків та одна тисяча євреїв. Загалом 4 тис. тернополян.
Епідемія холери у 1831 р. забрала життя близько 1300 осіб.
В липні 1855 знову спалахнула епідемія холери, яка забрала життя кількасот мешканців. Боротьба з холерою утруднилась через поганин санітарний стан міста. На початку вересня поширення зарази вдалося припинити.
На 1865 р. частина міста, де зараз пролягають вулиці Торговиця, Митрополита Шептицького, площа Героїв Євромайдану були в страшному стані. Міські колодязі, перероблені на «студні»-помпи, заливало під час відлиги і дощів нечистотами, що сприяло вибухам епідемій. Ці обставини спричинили багато хвороб (найбільше – сухот(туберкульоз)) і підвищення смертності серед убогих мешканців. У березні того року щодня вмирало до десяти тернополян.
Нагадувала про себе холера і у 1866, 1872,1873 рр. Спалахували також вогнища тифу, жертвами якого ставали і лікарі, які надавали допомогу населенню. Зокрема, у 1867 р. раптово помер від тифу лікар Шустер.
В червні 1878 р. в місті було знайдено плямистий тиф.
Весною 1891 р. у Тернополі від скарлатини, дифтерії та віспи померли майже 2 000 дітей. Епідемія скарлатини найбільше уразила бідні єврейські квартали і тривала, з перервами, аж до початку Першої світової війни. В жовтні-листопаді 1900 р. в місті знову панувала епідемія скарлатини. Вона повторилася восени 1902, 1908 і 1911 років.
Це лише короткий, навіть епізодичний перелік епідемій, які приходили в наше місто протягом останніх 3 сотень років. Їх було значно більше. Однією з причин був недостатній розвиток медицини.
Друга половина ХІХ ст.
Поява епідемій та зростання населення створювали попит на лікарів. А тому власники міста запрошували лікарів з інших територій, міські громади засновували шпиталі та загалом намагалися вирішити питання санітарії та медицини.
Загалом на 1856 р. в місті працювало 2 шпиталі, 9 лікарів та 19 хірургів. Через десять років кількість шпиталів збільшилась на 1. Це були міський на 70 ліжок, військовий та єврейський на 50 ліжок. Лікарів стало менше. На той час службу здоров’я представляли 5 лікарів, 9 хірургів, 17 акушерок, а загалом тоді у місті було 39 лікарів. Також в місті вже працювало 2 аптеки.
Єврейська медицина
Чому в євреїв був свій шпиталь? Іудаїзм – це релігія, яка переконувала турбуватися про своїх одноплемінників. А тому наявність в громади шпиталю та лікарів допомагало їм менше страждати від голоду, епідемій та воєн. Вони краще переживали епідемії, серед них помирало менше дітей. Також для євреїв було важливо стати лікарями. В той же час тривалий час вони не могли ставати фармацевтами. Так, один з єврейських письменників, просвітителів, теологів, громадських діячів, благодійників міста Йосип Перль (1773-1839) просив австрійську владу дозволити євреям опановувати цю професію. Це вдалося зробити вже його синові Мехелю Перлю (1803-23.08.1885)в першій половині ХІХ ст. Міхель Перль закінчив педагогічну школу і першим серед євреїв Австрії здобув фах аптекаря і отримав від австрійського уряду Хрест Заслуги. Не маючи нащадків, М. Перль заповів усе своє майно на благодійні цілі. На сьогодні в Тернополі іменем Перля названо вулицю, що з’єднує вул. Князя Острозького і А. Живова (в районі автовокзалу).
За даними 1888 р., серед євреїв них було 18 адвокатів, 18 акушерів, 12 лікарів, 3 аптекарі, 2 нотаріуси, 1 ветеринар.
Шпиталі
Місто робило спроби покращити стан здоров’я містян, а для цього при магістраті була посада міського лікаря, який і відповідав за стан охорони здоров’я в місті. Також були також 3 магістратні посади акушерок і санітарного лікаря. Останній контролював стан санітарії у шпиталях, школах і особливо у місцях торгівлі.
Перший міський шпиталь було створено в 1829 р. Він знаходився поряд з Старим замком та Ринком. В наступні роки про його існування нагадувала вулиця Старошпитальна. Тернопільський госпіталь обслуговував Тернопільський, Зборівський, Скалатський, Гусятинський, Чортківський та Бучацький повіти. А це тисячі людей.
Дивлячись на невтішний стан шпиталю. Міська влада вирішила прискорити будівництво міської лічниці (так називали міську лікарню на Шпитальній або по сучасному лікарня №1). Вона могла обслуговувати 200 хворих, мала обслугу, склади, морг, капличку. Керував будівництвом інженер Яновський.
Початок будівництву було покладено 19 травня 1857 р., а наріжний камінь закладено 12 серпня. Будівництво просувалося швидко, але потім коштів забракло і будівництво розтягнулося до 1898 р. Лише в цей час місто отримало приміщення для інфекційних хворих. В 1937 р. головний корпус лікарні отримав ще один поверх. Саме тоді з’явився окремий шпиталь для інфекційних хворих.
Єврейська лікарня була збудована на розі Міцкевича та Острозького. Між вікнами другого поверху було встановлено таблицю з білого мармуру, на якій було написано польською мовою: «На вічну пам’ять подружжя Абрагама і Фейгі та їх сина доктора медицини Самуеля з родини Лазарус збудовано цю частину ізраїльського шпиталю в 1891 р.». Меморіальна таблиця на будинку збереглася.
Аптекарі міста
Аптекарі в місті існували давно. В давніх документах згадується, що 1648 р. аптека та аптекар на прізвище Sobiera були в м. Теребовля – столиці повіту, до якого входив Тернопіль. Аптеки продовжували виникати і в наступні роки в Тернополі. Що цікаво, то це те, що міські аптеки крім, власне приміщення повинні були мати спеціальні аптекарські городи, де аптекарі мали вирощувати цілющі трави. Один з таких городів аптеки Фукса знаходився навпроти будинку обласної ради та адміністрації.
Працювали давні аптеки і при магістраті, на розі вул. Руської і Міцкевича. На вул. Перля діяла окружна аптека, яка відпускала ліки за зниженою ціною для учнівської молоді. А аптеці Юліуша Францоза (закінчив фармацевтичне відділення філософського факультету Львівського університету в 1896 р.) на початку ХХ ст. можна було не тільки придбати ліки, а й зробити необхідні аналізи, бо при аптеці діяла хімічна лабораторія.
До Другої світової війни в Тернополі існували такі аптеки: на Старому Ринку – аптека Фрейденталя; на вул. Руській; на розі вул. Скарги (на сьогодні Опільського) та Качали; вул. Третього мая (це сьогодні Сагайдачного).
Отже, медична сфера Тернополя другої половини ХІХ – початку ХХ ст. активно розвивалась. Нестача шпиталів та аптек змушувала владу шукати шляхи для розбудови нових закладів та залученню в цю сферу єврейського населення.
