Ганна Костів-Гуска – відома політична діячка розповіла про свою неповторну колекцію колись незамінних атрибутів кожної українки. В скрині лікарка та письменниця зберігає колекцію хустин, що належали ще її матері. Повідомляє «Iternopolyanyn».
Ганна Костів-Гуска народилася в селі Бабинці Борщівського району. Зараз вона проживає в районному центрі. З нагоди Дня української хустини вона вирішила поділитися спогадами пов’язаними з цією реліквією.
Традиції Борщівського району
Жителька Тернопільщини з любов’ю розповідає про кожну хустину, яку бережно зберігає як спогад про минуле. Колись хустини називалися шалянові і виготовлялися з тонесенької шерсті. Пані Ганні важко сказати скільки років домашнім реліквіям.
Мати жінки народилася в 1914 році і хустини стали свідками всіх важливих подій у її життя: дівування, одруження, народження дітей, жахіть війни та праців колгоспі. Головний убір був своєрідним свідком горя та радості в родині.
Історія української хустини
Свій початок хустина бере з часів Київської Русі. Саме тоді жінки використовували як головні убори убруси. Убрусами називали білі рушники прикрашені вишивкою. Їх підколювали або ж зав’язували під підборіддям. Краї головного убору прикривали плечі жінок. Зазвичай в теплу пору року жінки закріплювали убрус обручем, а взимку надягали поверх нього хутряну шапку. Найбільшу цінність мав головний убір із шовку.
З часом убрус замінили на очіпок, який зверху прикрашали серпанком чи переміткою. Перші згадки про хустину як головний убір жінок датуються 16-17 століттям. В цей період на Подніпров’ї була поширена біла бавовняна хустка. Її прикрашав геометричний орнамент, вишитий золотом або сріблом.
Варто додати, що з в 18 столітті в українок популярними стали хустки з яскравим квітковим візерунком.